Одіссея

Зглянувшись над Одiссеем, що так бiдував серед моря,

Мовби та чайка, злетiла вона над простором безкраiм,

Сiла з ним поруч на плiт i так почала говорити:

«Бiдний, чого ж Посейдон, землi потрясатель, страшенно

Так розлютився, що стiльки оце надiслав тобi лиха?

Та не погубить тебе, хоч i дуже того вiн бажае.

От що тепер ти зроби, – не здаешся-бо ти нерозумним.

Скинь усю одiж iз себе й вiддай тодi плiт свiй по хвилях

Вiтру носити, а сам, гребучи руками уперто,

В землю феакiв пливи, де судилось тобi врятуватись.

На, розгорни пiд своiми грудьми цю намiтку нетлiнну, —

З нею нi злоi бiди, нi загибелi ти вже не бiйся.

Тiльки, коли суходолу руками своiми торкнешся,

Зразу ж знiми цю намiтку i в море закинь винно-темне,

Далi вiд сушi, а сам повернися та йди собi прямо».

Мовивши це, вiддала богиня йому ту намiтку;

Чайкою в море широке, що так хвилювалось навколо,

Знову поринула, й чорна умить ii хвиля покрила.

Свiтлий замисливсь тодi Одiссей, у нещастях незламний.

Повен тривоги, озвавсь до свого вiн одважного серця:

«Горе менi! Чи не знову пряде якийсь пiдступ на мене

Хтось iз безсмертних, лукаво мiй радячи плiт залишити?

Та не послухаюсь я, бо, як бачу на власнi я очi,

Ще та далеко земля, де, казала вона, мiй рятунок.

От як зроблю я, й, здаеться менi, це буде найкраще:

Поки оцi деревини ще купи триматися будуть,

Доти сидiтиму тут i терпiтиму всякi напастi;

Тiльки тодi, як плiт менi хвиля дощенту розтрощить,

Кинуся вплав, – нiчого вже кращого тут не придумать».

Поки отак вiн серцем своiм i думками вагався,

Хвилю велику пiдняв Посейдон, землi потрясатель,

Страшно високу, важку, крутоверху, i кинув на нього.

Так от, як скирту соломи сухоi той вихор бурхливий

Раптом пiдхопить i всю ii в рiзнi розкидае боки, —

Порозкидало так хвилею плiт. На однiй деревинi

Верхи вчепивсь Одiссей, немов на конi скаковому,

Одяг увесь поскидав, що дала йому свiтла Калiпсо,

Потiм собi пiд грудьми розгорнувши намiтку нетлiнну,

Кинувсь у хвилю вiн сторч головою й, розкинувши руки,

Мав уже плинути.

Грiзно мотнув головою i так сам до себе промовив:

«Лиха на сушi зазнавши, тепер ще поплавай по морю,

Поки дiстанешся ти до людей, годованцiв Зевса.

Лаять, надiюсь, не будеш, що мало завдав тобi лиха».