Остання красуня Півдня

Вiн зiтхнув, й обидва вони вiдчули якесь полегшення, iм бiльше не потрiбно було грати в те, чого вимагали стародавнi звичаi для подiбних ситуацiй.

– Дякую, – сказав вiн те саме, коли вперше зупинив авто.

– А тепер тобi все подобаеться?

У темрявi вона, не усмiхаючись, дивилася на нього своiми блакитними очима.

– Майже; та повнiстю вдовольнитися неможливо, звiсно.

Вiн знову нахилився до неi, але вона вiдвернулася й увiмкнула двигун. Настала глибока нiч, i Янсi вiдчула себе втомленою. Якою б не була мета сьогоднiшнього експерименту, ii було досягнуто.

– Я зголоднiла, – поскаржилася вона. – Поiдьмо кудись i поiмо.

– Саме тепер, – сумним голосом погодився вiн. – Саме тодi, коли мене почала надихати Мiссiсiпi.

– Гадаеш, я гарна? – майже жалiсливо запитала вона, тiльки-но вiдкинулись на спинки сидiнь.

– Це не запитання, а нiсенiтниця!

– Але я люблю, коли люди менi про це кажуть.

– Я саме збирався сказати. Та ти завела мотор.

У центрi мiста, в пустельному нiчному ресторанчику вони iли яечню з беконом. Тепер Янсi зблiдла, наче слонова кiстка. Нiч струсила з ii обличчя енергiйну лiнь i томливий вiдтiнок. Вона завела розмову про Нью-Йорк i слухала його розповiдi, допоки вiн не став починати кожне речення з «Ну, гаразд, дивись, ось ти…»

Пiсля вечерi вони поiхали додому. Скотт iй допомiг припаркувати авто в маленькому гаражi, й одразу ж бiля парадних дверей вона дозволила йому себе поцiлувати ще раз.

Велику вiтальню на всю ширину маленького будинку освiчували тiльки червонi вiдблиски передсмертного вогню з камiна. Коли вона виходила з дому, розтопила його i тепер вiн ледь жеврiв. Вона взяла полiно з ящика й кинула його на напiвзотлiле вугiлля, а потiм здригнулася, почувши голос iз напiвтемряви, в яку була занурена дальня частина кiмнати.

– Уже повернулася?

Це був голос ii батька, ще не достатньо тверезий, проте свiдомий i ввiчливий.

– Так. Каталася, – коротко вiдповiла вона, сiдаючи в плетене крiсло навпроти вогню. – Потiм поiхали в центр мiста й там повечеряли.

– Зрозумiло.

Батько пiдiйшов до крiсла поблизу вогню, зручно всiвся й зiтхнув. Спостерiгаючи за ним краечком ока, – так вона вирiшила показати свою холоднiсть – Янсi помiтила, що за останнi двi години до батька повернулася його звичайна гiднiсть.