Остання красуня Півдня

– Отже, крихiтко, що ви плануете робити далi? Нам потрiбно скласти план. Якщо ви вже надумали щось певне, обговорiмо це прямо зараз!

Янсi думала. Вона здалася собi такою жалюгiдною й самотньою в цьому свiтi.

– Я досi не отримала вiдповiдi вiд тiтоньки. Сьогоднi вранцi я вiдправила iй ще одну телеграму. Вона може бути у Флоридi.

– Тодi ви поiдете до неi?

– Гадаю, що так.

– І дiм вам буде не потрiбен?

– Гадаю, що нi.

Мiсiс Орал, спокiйна та практична, озирнулася навколо. Їй спало на думку: раз Янсi звiдси з’iде, може, найняти будинок для себе?

– А тепер, – вела вона, – дозвольте запитати: чи знаете ви щось про своi фiнансовi справи?

– Звiсно, мабуть, – байдуже вiдповiла Янсi; i потiм, ледь не розплакалася.

 – Грошей було достатньо для д-д-двох; тому мае вистачити на о-одну.

– Я не це мала на увазi, – сказала мiсiс Орал. – Ви знаете про деталi?

– Нi

– Я так i думала, що ви нiчого не знаете. А ще я подумала, що ви повиннi володiти такою iнформацiею – тобто мати докладний звiт про те, де вашi грошi та скiльки iх.

Тож я набрала мiстера Хеджа, котрий добре знав вашого батька, й попросила його сьогоднi прийти та подивитися папери. Також вiн збирався зайти в банк вашого батька i взяти фiнансовi звiти по рахунках. Гадаю, ваш батько не написав заповiт.

Деталi! Деталi! Деталi!

– Дякую вам, – промовила Янсi. – Я вам надзвичайно вдячна.

Мiсiс Орал енергiйно кивнула головою три чи чотири рази й пiдвелася.

– І оскiльки Хельму я сьогоднi вiдпустила, то, мабуть, сама приготую вам чай.

Ви б хотiли чаю?

– Гадаю, що так.

– Гаразд, я приготую для вас чудовий чай.

Чай! Чай! Чай!

Мiстер Хедж, представник одного з найдавнiших шведських сiмейств мiста, прибув у дiм Янсi о п’ятiй. Вiн сумно, як i належить, майже похоронно, привiтав ii, сказав, що чув про ii горе й висловлюе глибокi спiвчуття; що допомагав органiзовувати похорон i зараз розповiсть iй все про ii фiнансове становище. Чи, часом, не знае вона про заповiт? Нi? Тодi, мабуть, вiн його не склав.

Та заповiт був. Вiн майже одразу знайшов його у шухлядi стола мiстера Боумана, проте з iншими паперами йому довелося розбиратися до одинадцятоi вечора, перш нiж надати бiльше iнформацii. Наступного ранку вiн прибув о восьмiй, поiхав у банк о десятiй, опiсля – вiдвiдав певну брокерську фiрму й повернувся до Янсi ополуднi. Вiн кiлька рокiв знав Тома Боумана, та був зовсiм вражений, коли дiзнався про стан, у якому цей красень-гультяй залишив своi справи.