Остання красуня Півдня

Нагорi, у своiх апартаментах, вона лягла на лiжко й розкрила перед собою телефонний довiдник, намагаючись пригадати всiх своiх колишнiх знайомих iз мiста. Та коли зi сторiнок книжки на неi дивилися телефоннi номери з пихатими префiксами «Плаза», «Сiркл» i «Райндлендер», на неi раптом немов подув холодний вiтер, похитнувши ii й без того нестiйку впевненiсть. Усi цi дiвчата, з якими вона була знайома в школi, або познайомилася десь улiтку на вечiрцi, або навiть пiд час якогось унiверситетського балу – чи могла вона бути цiкавою для них тепер, бiдна й самотня? Вони тонули в любовi, побаченнях, розписавши на тиждень наперед своi легковажнi веселощi.

На ii нескромне нагадування про давне знайомство вони могли просто обуритися.

А проте вона зателефонувала чотирьом дiвчатам. Однiеi не було вдома, друга вирушила в Палм-Бiч, третя – в Калiфорнiю. Тiльки одна, з якою вдалося поговорити, щиро повiдомила, що лежить у лiжку й хворiе на грип, та коли одужае й зможе вийти з дому – повiдомить Янсi. Потiм дiвчина здалася.

Вона вирiшила створити iлюзiю хороших часiв iншим чином. Ця iлюзiя просто необхiдна – це частина ii плану.

Вона глянула на годинник – була третя година. Скотт Кiмберлi мав би вже зателефонувати, чи, зрештою, залишити якусь записку. Та, можливо, вiн просто зайнятий – у клубi, ii думки були невпевненi, чи ще десь – купуючи нову краватку, наприклад. Вiн точно зателефонуе о четвертiй.

Янсi усвiдомила, що мае дiяти швидко. Вона пiдрахувала, що, якщо обережно витрачати сто п’ятдесят доларiв, то вона зможе прожити ще протягом двох тижнiв – не бiльше.

Привид невдачi, страх, що пiсля закiнчення цього строку вона не матиме друзiв i грошей, ще не турбував ii.

Уже не вперше для втiхи, чи просто, аби отримати бажане запрошення, чи так, iз цiкавостi, вона обдумано спокушала чоловiкiв; i вперше все ii життя повнiстю залежало вiд результату справи й вперше на неi тиснули нужденнiсть i вiдчай.

Найсильнiшими козирями були виховання та походження; всiм прихильникам вона здавалася популярною, бажаною й щасливою.

І тепер, частково з нiчого, iй доведеться знову створити такий образ. Скотт якось мав би подумати, що добра половина Нью-Йорка лежить бiля ii нiг.

О четвертiй вона пiшла в Парк-Авеню, де свiтило сонце; лютневий день був свiжим i розпиляв аромат весни, високi й такi омрiянi для неi апартаменти вишикувались вуличкою, випромiнюючи бiлоснiжнiсть. Вона повинна жити тут i мати графiк веселощiв на щодень.