Остання красуня Півдня

У цих вишуканих «без запрошення не входити» жiночих крамницях вона повинна проводити своi ранковi години, бездумно витрачаючи й витрачаючи грошi, не замислюючись над цiною; в цих ресторанах вона мусить снiдати ополуднi в товариствi iнших модних жiнок, випромiнюючи аромат орхiдей i, можливо, тримати у своiх доглянутих руках мiнiатюрно-карликового померанського шпiца.

Улiтку – ну, що ж, вона вiд’iжджатиме у свiй бездоганний будиночок у Такседо, що стоiть на недосяжнiй висотi, звiдки вона й спускатиметься, щоб вiдвiдувати свiт прийомiв i балiв, перегонiв i поло.

В перервах мiж таймами гравцi оточуватимуть ii, всi в бiлих шоломах i костюмах, у всiх – обожнювання в очах, i коли вона у вихорi задоволень мчатиме до якоiсь новоi насолоди, за нею стежитимуть безлiч безсило-ревнивих жiночих очей.

Щодва роки, звiсно, вони iхатимуть за кордон. Вона почала планувати свiй типовий рiк: кiлька мiсяцiв жити тут, наступнi кiлька – ще де-iнде, допоки вона та Скотт Кiмберлi не пiзнають добре цi мiсця, переiжджаючи вслiд за найчутливiшими коливаннями барометра моди iз села в мiсто, вiд пальм до сосен.

Вона мала не бiльше як два тижнi, щоб зайняти певну соцiальну позицiю. В екстазi рiшучостi, вона пiдняла голову й подивилася на найвищий бiлий хмарочос.

– Це буде до болю дивовижно! – прошепотiла вона собi.

І майже вперше в життi слова, що виражали вiру в диво, яка заблищала в ii очах, не пролунали як перебiльшення.

VII

Близько п’ятоi вона хутко вернулася в готель i нервово поцiкавилась бiля стiйки, чи не телефонував iй хтось? На ii глибоке розчарування для неi нiчого не було… А через хвилину в номерi задеренчав телефон.

– Це Скотт Кiмберлi.

У ii серцi пролунав заклик до боротьби.

– О, як ти?

Їi голос натякав на те, що вона майже забула цього чоловiка. Говорила не безпристрасно, а з простою ввiчливiстю.

Тiльки-но вiдповiла на неминуче запитання про те, як доiхала, – вiдразу ж, несподiвано, почервонiла. Бо в цю мить, з уособлення всiх багатств i втiх, яких вона прагнула, зi слухавки матерiалiзувався простий чоловiчий голос, i ii впевненiсть зросла.

Чоловiчi голоси завжди залишалися чоловiчими голосами. Їх можна видозмiнювати; з них можна вилучати мелодiйнi склади, котрi потiм у iхнiх думках, не мають жодного рацiонального пiдтвердження. Голоси чоловiкiв можуть бути скорботними чи нiжними, за ii бажанням – сповненими вiдчаю. Вона зрадiла. Пiддатлива глина – готова й очiкувала на дотик ii рук.