Хмари

Митрополит грiзно окинув оком молодих професорiв, нiби лiбералiв, i надувся. Вiн побачив, що старий класичний дух академii вже почав падати, що туди входить европейський. Одначе потiм розбалакався, розвеселився i викликав першого студента. То був Дашкович. Вiн дуже добре i розумно розказував свiй бiлет, i митрополит розхвалив i академiю, i професорiв, i студентiв.

Вже довгий лiтнiй день наближався до вечора, а митрополит ще держав на екзаменi, бо поснiдав пiзно i добре, а всi вмирали з голоду.

Всi потомилися, були блiдi, а екзамен все тягся та тягся. Вже на вечiрнiм опрузi знялися всi з мiсця. Студенти i пiвчi проспiвали молитву, i митрополита знов ледве поволокли попiд руки до ректора, де був готовий обiд. Велика академiчна зала спорожнилася. Тiльки на стiнах з золотих рам виглядала вся стара Киiвська академiя на опорожненi крiсла, на стiл, де валялись на столi i пiд столом пом'ятi бiлетики. Дуже сумно i грiзно поглядав Петро Могила, закладач академii. Його тiнь, прикована до полотна, нiби думала: «І що то за люди прийшли й вийшли з моеi академii? І на якiм язицi все це говорило, екзаменувалося, жартувало i виявляло научну темноту? Чи то орда налетiла, чи то литва набiгла i запанувала моiм дiлом, моiм твором?» І чорнi очi Могили ще грiзнiше, ще смутнiше поглядали на простору залу, куди вже вибiгли мишi i шелестiли мiж пом'ятими папiрцями. Широко одслоненi очi св. Димитрiя нiби дивувалися, чи не грали всi тi люди якоiсь чудноi мiстерii чи комедii? Всi тiнi значних учених давньоi академii, всiх писателiв, всiх оборонцiв украiнського народу, його вiри i народностi цiлими рядами смутно недоумiвали, що то за люди тут говорили, жартували, держали книжки догори ногами – нiби й справдi дiло робили!

У ректора був розкiшний обiд для митрополита i конференцii, куди пiшла не одна копiйка з студентських сум.

Вино лилося рiчкою. В одчиненi вiкна вже запахло вечором, засяли зiрки на небi, а за столом все пили, iли та ще пили. Вже пiзно встав митрополит з-за стола, i всi заспiвали йому: iс полла етi, деспота![1 - На многi лiта, владико! (Грецьк.)] При свiтi ясних зiрок виiхали гостi з Братства. Пiзнiй захiд блищав на стiнах церкви, на золотих верхах. Тополi й липи стояли тихо i млiли в благодатному теплi, не ворушачи анi листочком.