Хмари

Та й на тiм i прокинувсь!

– Чи не читали ви того вечора «Патерика Печерського» або «Житiй святих»? – спитав Дашкович.

– Е, уми-розуми! То не од «Патерика»! То од Бога i святих печерських!

– Чом же ви, тату, не попоштували нас тими райськими яблуками? – питали дочки. – Ми були б i гостям зоставили на сьогоднi.

– Якби пак сподобив Господь, то чом би й не попоштувать. Та ми, грiшнi люди, не уподобнi Богу, – промовив Сухобрус напутюючим тоном.

Тим часом надiйшло два купцi, близькi сусiди. Перед образами засвiтили лампадку й свiчi.

Двi пари молодих стали на килим i побили поклони. Батько й гостi поздоровляли iх з заручинами.

Пiсля заручин була багата вечеря. Пiсля вечерi обидвi молодi грали на гiтарах i спiвали. До iх пристали й паничi. До пiзньоi ночi було в Сухобрусових горницях весело, до пiзньоi ночi грали й спiвали.

Незабаром Сухобрус встиг обробить верхнiй етаж нового дому. Вже був призначений день двох весiллiв разом. Воздвиженський i Дашкович вiнчались разом в Глiба-Бориса.

Серед церкви поставили високi пiдмостки, огородженi штахетами i засланi килимами.

Марта й Степанида були убранi в бiлi прозорi сукнi i в бiлi гiрлянди. Високi, чорнявi, рум'янi, з розкiшними чорними кiсьми, вони були дуже показнi й оригiнальнi своею красою. Бiле убрання було iм дуже до лиця. Нiколи до iх не приставало прiзвище схiдних пальм, як тепер пiд вiнцем. Як шафери поклали на голови вiнцi, вони стали схожi на цариць Шехерезади, так багато було сценiчного, схiдного в iх зростi, в iх оригiнальнiй полуденнiй красi. Навiть товстi брови, великi очi й губи Мартинi здавались делiкатнiшими й тоншими при свiтлi свiчок, при свiжому фантастичному бiлому вбраннi.

Старий священик, вважаючи на вчених женихiв, винiс з вiвтаря прездорову книжку проповiдiв i пошанував iх словом якогось святого отця церкви третього вiку, де дуже часто промовлялось, що супруг повинен любити свою супружницю i супружниця повинна бояться супруга. Женихи найняли митрополитанську пiвчу. Хор гримiв концерт. Якийсь бас трохи не луснув, викрикуючи останнi слова апостола: «Жена да убоiтся своего мужа».

Народу було в церквi такого багато, що свiчки в кiнцi вiнчання почали гаснуть. Все було як слiд, велично й пишно. Сухобрус був наче на сьомому небi.

Бучне весiлля розвернулось в просторних кiмнатах нового дому. Гостей було дуже багато, а найбiльше вчених. Гостi пили й iли, але позаочi звали Воздвиженського недобрим чоловiком за те, що вiн зрадив одну дiвчину й женився на багатiй купчисi.