Хмари

Тi лекцii були написанi кiлька рокiв переднiше, i вiн не змiняв у iх i словечка! Листки були старi, з жовтими круглими плямами, нiби од якоiсь страви. Нитки, котрими вони були позшиванi, вже пообривались i телiпались. Ззамолоду вiн просто читав лекцii з тих листкiв. Але, не змiняючи iх нiколи, хоч наука i змiнялась, вiн вивчив iх напам'ять од дошки до дошки; часом силкувався iмпровiзувать. Розпустивши цiлу рiчку фраз, гарних, але пустих, вiн аж заплющував очi, неначе пiвень в час свого крику. Фрази лились, зчiплювались, i вiн переливав з пустого та в порожне, говорячи те ж саме, тiльки iншими словами.

Студенти, як звичайно бувае, почали записувати його лекцii, але швидко покинули, бо котрий було запише, то й побачить, що там нема думок. Тiльки один туляк, земляк Воздвиженського, сидiв коло самiсiнькоi кафедри, щоб його роботу було видко, i записував ту нiсенiтницю, маючи надiю пiти стежкою свого красномовного земляка.

Авдиторiя Воздвиженського спорожнялась. Студенти перестали ходити на його лекцii, а щоб авдиторiя не була зовсiм порожня, вони ходили по черзi по п'ять душ.

Воздвиженський не вважав на увагу чи неввагу своiх слухачiв.

Зате ж вiн дуже вважав на ректорську ласку. Нiхто з професорiв не запобiгав так його ласки! Вiн умiв пiдступити до кожного ректора, вмiв улiзти в його душу, прислужиться, притакуючи кожному його слову, постерiгаючи кожний його замiр. І виходило так, що нi один ректор не обходився без його. Тодi ще не було виборiв нi на кафедри, нi на побiчну службу в академii.

І Воздвиженський кожному ректоровi встигав зайняти скрiзь перше мiсце i розпоряджався академiчними грошима. І за все це вiн доставав добрi грошi. При кiлькох ректорах Воздвиженський, з орденом на шиi, мав право сказати: «Академiя – то я!»

IV

Дашковичi жили в новому домi. Чистий i гарний був iх новий дiм на два етажi, з здоровими свiтлими вiкнами. Вiн стояв просто проти дому Воздвиженського, так що з вiкон одного дому можна було дивиться у вiкна другого, i не тiльки дивиться, але навiть перекидатись словами.

Степанида Сидорiвна обвiшала вiкна гарними завiсами, обставила вазонами з квiтками. Кращi картини з батькового флiгеля дочки попереносили до себе ще переднiше. У батька зостався на стiнi тiльки праотець Ное з трьома бородатими синами та якась цариця в фiжмах, дуже заляпана мухами.

Дашковичiв кабiнет був обставлений шафами з книжками. Вiн зiбрав писання всiх давнiших, нових i найновiших фiлософiв i все, що тiльки стосувалось до його науки.