На нашем сайте вы можете читать онлайн «Хмари». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Классическая литература, Зарубежная классика. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Хмари

Автор
Дата выхода
08 февраля 2014
Краткое содержание книги Хмари, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Хмари. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Иван Нечуй-Левицкий) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838—1918), автор повістей та оповідань з народного життя, у романі «Хмари» (1874) звертається до теми української інтелігенції. Символічною є назва роману, бо хмари – то своєрідне уособлення національного гноблення та придушення української культури. У цій атмосфері моральної задухи формується характер головних героїв. Це люди широких прогресивних поглядів, які, незважаючи на всі перепони, своєю просвітницькою діяльністю здіймають хвилі національної свідомості народу та розганяють «хмари», прагнучи до світла.
Хмари читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Хмари без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
– А що? бачиш?
– Бачу! – обiзвався Дашкович, знехотя задивляючись на свою гарну жiнку, котра з золотими колосками на головi чогось пригадувала йому ерусалимлянку, невiсту «Пiснi над пiснями».
– Ой ви, дочки Єви! – сказав Дашкович, зiтхнувши й обертаючи очi на Канта. Невiдомо, чи йому було шкода Канта, чи грошей.
– Щоб менi купив зараз такi золотi колоски! Чуеш? Давай грошi, та ще й зараз, бо не видержу!
І фiлософ мусив кидать Канта; вiн довго й не сперечавсь, потерся, пом'явся та й мусив доставать грошi.
Справившись в магазинах, Марта вернулась додому й застала там чоловiка. Вона сховала всi своi закупки, не похвалившись навiть перед ним.
– Хоч покажи, чого накупила, – сказав до неi Воздвиженський.
– Нехай iншим часом. Як уберусь, то й побачиш! Ти не дуже квапишся показувать менi, що купуеш, розказувать менi, що робиш, – одказала йому Марта Сидорiвна, вештаючись по хатi й не дивлячись на його.
Воздвиженський вгадав, що не вдоволив ii, одначе все-таки сподiвався од неi ласки й сякоi-такоi дяки.
– Марто Сидорiвно! я оце думаю покликать до себе сьогоднi ректора, iнспектора, деяких архiмандритiв i професорiв.
– Ти думаеш, а я не думаю, – тихо обiзвалась Марта.
– Чом же ти не думаеш?
– Тим не думаю, що сьогоднi й сама не маю часу, i слуги не гулящi.
Воздвиженський постерiг, що не вблагав своеi жiнки. Йому стало прикро й досадно. Злiсть пiдступила йому пiд саме горло.
– Марто Сидорiвно! – крикнув вiн. – Я велю… я попрошу на сьогоднi гостей!
– Степане Йвановичу! я не велю! Не проси на сьогоднi тих ченцiв, бо я не буду коло iх панькаться. Нап'ються чаю та й додому поiдуть! – Марта промовила цi слова, дивлячись вбiк, зумисне одвертаючи очi од чоловiка.
– Клопiт менi з тобою! Я не звик до такого тону! Я не хочу чуть од тебе такого тону! Я не хочу слухать од своеi жiнки нiчого такого!
– Коли не хочеш слухать, то позатикай вуха! – сказала Марта, подивившись йому бистро в вiчi, i так задзигорiла язиком, що вiн ледве встиг розiбрать тi слова.
Воздвиженський побачив, що вести далi дiло було б i недобре, та й надаремно.











