Хмари

Вони ледве дотаскали iх до дому Воздвиженського й сховали в скриню на самiсiньке дно.

Вже не швидко оглядiвся Сухобрус за книжками. Пiсля того страшного сну вiн був втратив смак до iх, але якось зоглядiвся – i не знайшов книжок. Вiн почав питать в наймичок, в прикажчикiв, але тi одмахувались руками: казали, що тi книжки iм зовсiм нi для чого не потрiбнi. На зятiв, на ченцiв вiн не мiг i подумать i впевнився, що хтось чи вдень, чи вночi улiз у вiкно i покрав усi книжки.

Сухобрус усе ходив та бiдкався, аж дочкам було його шкода.

Воздвиженський постерiг, яку вартiсть мали тi книжки для Сухобруса. Взявши одну книжку «Житiй», вiн пiшов до Сухобруса в флiгель.

– Тату! чи ви бачите, що я достав? – сказав Воздвиженський, показуючи йому книжку обiруч.

– Голубчику! Степане Івановичу! І де це ви ii достали? До смертi буду молиться за вас Богу!

– Купив на точку! Мабуть, ii продав той, хто вкрав у вас.

– Буду ж я кожного ранку забiгать на точок, може, й iншi книжки набачу.

– Не бiгайте, тату! Нехай вже я сам бiгатиму молодшими ногами.

– Спасибi вам, дай вам Боже здоров'ячка! – говорив Сухобрус, обнiмаючи його й цiлуючи.

«Добре дiло йде! – подумав Воздвиженський. – Може, старий одпише флiгель менi одному…»

– Степане Івановичу, найму за вас акафiст Братськiй Богородицi.

– Про мене, тату, наймiть, тiльки не дуже лиш читайте цi книжки, бо знов снитимуться янголи з пазурами.

– Еге! смiйтесь, смiйтесь! Ви добре знаете, що не до кожного дiдьки приступають… Бо не кожного Бог благословить… Хто недобре робить, до того, певно, вже й дiдькам не треба приступать.

Сухобрус своi сни вважав за милость Божу й думав, що то вiн вже присвятився. Вiн почав ще частiше iздить в лавру; ще бiльше ченцiв i слимакiв приходило до його в гостi.

Тим часом Воздвиженський радився з Мартою, що було б дуже добре, якби батько одписав на iх самих флiгель. Марта почала пiдлещуваться до батька, дуже часто бiгала до флiгеля i таки не втерпiла: попросила одписать флiгель iм самим.

Батько вволив ii волю: одписав в духовницi Воздвиженському флiгель, а все, що було в флiгелi, i всi грошi, якi мав, вiн звелiв роздiлить пополовинi.

Вже Сухобрус часто думав про свою смерть. Трохи не кожного мiсяця вiн готувався до смертi, говiв, сповiдався, наймав акафiсти, подавав на часточку, роздавав милостину старцям i часто годував i напував ченцiв та послушникiв. Вiн так вiрив у свою добрiсть, у свою чистоту, що як заслаб, то спокiйно дожидав смертi.