Епоха слави і надії

– На пiдлозi плями кровi, розмiром з… – почав було Стажер, але не встиг договорити, як його перебив Лангре:

– Говори правильно. Плями – схожi на кров, – зробив вiн акцент на другому словi. – Експертиза ще не проводилася, ти не можеш уточнювати, що це за плями насправдi.

Стефан кивнув i продовжив далi зачитувати на кишеньковий диктофон своi короткi нотатки:

– На столi бюст невiдомого чоловiка, схожого на Пушкiна.

Кiмната вибухнула смiхом санiтарiв, навiть Лангре дозволив собi скупу, ледве помiтну посмiшку.

– Та все ж, чому ми старiемо?

– Щодня нам завдають шкоди, вiд якоi ми не в силах повнiстю зцiлитися, – заговорив санiтар з примiтною великою родимкою на носi. Перспектива поговорити йому явно була бiльше до душi, нiж виконання роботи. – В нашому органiзмi накопичуються ушкодження рiзного характеру, включаючи не лише захворювання органiв, але i душi. Все це сприяе вiковим захворюванням.

– Проте не всi живi органiзми такi. Взяти, наприклад гiдр – вони схожi на медуз, що мешкають в прiсних водоймах, i при цьому мають високу здатнiсть до регенерацii пiсля практично будь – яких ушкоджень. Це дiйсно вражае, – вклинився в розмову другий санiтар з яскраво-рудою шевелюрою.

– Гiдри направляють всi своi ресурси, передовсiм на вiдновлення, а не на розмноження, як люди. В людини iнша стратегiя виживання на рiвнi свого виду, – заперечив той, що з родимкою.

– Люди часто помирають рано, але наша вражаюча плодючiсть дозволяе тим самим долати високий рiвень смертностi, – згiдно кивнув Стажер. – Тепер, коли смертнiсть серед новонароджених така низька, немае необхiдностi направляти стiльки ресурсiв на розмноження. Принаймнi, така моя теорiя.

– Якщо вдасться зупинити постiйне ушкодження наших клiтин i досягти так званого "незначного старiння", тодi, можливо, в нашого вiку не буде верхньоi межi. Якщо це станеться, зникне i причина, щоб ми взагалi помирали, – подiлився своiми думками рудий, той, що давно вiдклав убiк ношi i зовсiм забув про бiдного сера Альприма.

– Було б дивовижно жити в свiтi, в якому смерть стане необов'язковою, – нарештi вирiшив прийняти участь у дискусii i Лангре. – Зараз замислиться кожен без виключення засуджений до страти, хоча бiльшiсть з них не зробили нiчого такого, щоб заслужити подiбне. Смерть – занадто жорстке покарання.