Епоха слави і надії

Сидячи бiля розкритого настiж вiкна, вiн маленькими неквапливими ковтками цiдив мiцну каву без цукру i дивився кудись далеко, за самий небокрай. На подив безхмарне небо, глибокого синього кольору пiдморгувало яскравими зiрками, виразно видима Велика Ведмедиця раптом нагадала про батькiвщину. Здавалося, що прогнози брешуть про майбутнi дощi, але холодний поривчастий вiтер, що трiпав свiтло-русяве волосся, не давав забути, що характер у Лондона на рiдкiсть мiнливий.

Вiн задумливо провiв пальцем по легкiй щетинi, яка хоч i надавала солiдностi, але все одно не робила його старше.

Нiколас зовсiм не виглядав на своi тридцять. Погляд вловив швидке миготiння зiрки, що падала, i вiдразу згадалася, по – хлопчачому безглузда звичка, загадувати бажання. Губи торкнула легка посмiшка, Нiколас не бачив чужого неба, погляд спрямувався в минуле, кудись до теплих, трохи змащених спогадiв.

Хотiлося зiрватися, кинути все i додому – додому – додому, але справу, яка привела його сюди, не можна було нi вiдкласти, нi доручити комусь iншому.

Зробивши останнiй ковток, Нiколас вiдставив чашку на пiдвiконня i знову повернувся до виду в вiкнi. А подивитися було на що: якщо над головою розгорнулося оксамитове синяво-чорне небо, то внизу, видiляючи велич i старовину, сяяло Вестмiнстерське абатство – спадщина короля Саберта. Як i обiцяли в однiй з брошур найкомфортабельнiшого готелю "Hilton" : "В нашому номерi на двадцять третьому поверсi ви зможете насолодитися пишнiстю Лондона з висоти пташиного польоту".

Висоти Нiколас нiколи не боявся, навпаки, вона його притягувала. Тому вiн без зайвих роздумiв вирiшив зупинитися саме тут.

Нiколас вiднiс на стiл порожню чашку, бездумно пробiгся поглядом по запропонованому меню, навiщось клацнув кiлька разiв вимикачем i знову повернувся до вiкна. Вiн iз зiтханням подивився на циферблат золотого Rolex : маленька стрiлка впевнено наближалася до чотирьох годин, а сну не було нi в одному оцi. З ним таке часто траплялося, якщо доводилося ночувати у новому мiсцi.

Накинувши шкiряну куртку, Нiколас закрив дверi, вивченого вздовж i поперек номера. На безшумному, виблискуючому полiрованим деревом i дзеркалами лiфтi, спустився в хол, де ввiчливо привiтався з охоронцем, осанка якого чимось нагадала королiвських гвардiйцiв. Дворецький, нiби всю нiч тiльки i чекав його появи, послужливо вiдчинив склянi дверi.

Вулиця зустрiла його рiзнокольоровими вогнями реклам.