Епоха слави і надії

"Сьогоднi вранцi в одному з готельних номерiв було виявлено тiло мiльярдера, що мешкав там, сера Альприма. Нагадуемо, що в тому ж готелi напередоднi ввечерi проходила виставка, органiзована на честь придбання трьох ексклюзивних картин скандально вiдомого художника Алекса Крамера. Вiн вiдомий неординарним мисленням, своiми вiруваннями в рептилоiдiв i всесвiтнi змови. Крамер втiлюе тих чудовиськ на своiх полотнах. Багато прообразiв вiн бере з пам'яток архiтектури, а його жахливi персонажi настiльки реалiстичнi, що викликають в рiвнiй мiрi, як жах, так i захоплення майстернiстю автора.

Художник вважае за краще залишатися iнкогнiто, нiхто нiколи не бачив його обличчя. Буквально вчора, вiдтепер покiйний сер Альприм придбав три його картини за один мiльйон евро, а вже сьогоднi полiцiя висунула головну версiю його смертi – суiцид. В кровi загиблого, експерти виявили велику кiлькiсть снодiйного змiшаного з алкоголем, що найiмовiрнiше i …"

Нiколаса вiдвернув несподiваний дзвiнок готельного телефону.

Вiн пiдняв слухавку:

– Прошу вибачення, сер. До вас прийшов мiстер Джонсон. Говорить, що ви забули в нього в машинi якусь рiч.

– Зараз спущуся, – коротко вiдповiв Нiколас.

Закинувши рюкзак на плече, вiн вийшов iз номера. Все одно пора було iхати на зустрiч.

В холi його чекав той самий таксист, в машинi якого Нiколас благополучно проспав до самого ранку:

– Ще раз вiтаю, сер. Ви забули, эм-м-м . Цю вашу штуку.

– Ловець снiв, – машинально виправив Нiколас. – Втiм, як i я, але зараз це неважливо, ви саме вчасно.

Менi треба в Оксфорд.

Францiя. Париж. Вулиця Монмартр.

В цей же час комiсар Лангре дивився той самий випуск новин про сера Альприма, що передчасно пiшов, i перiодично погойдував головою, клацаючи язиком. Чи то ця гучна справа так засмутила лiтнього чоловiка рокiв шiстдесяти, чи то п'ятниця, що непомiтно настала, – останнiй день на роботi, якiй вiн присвятив все свое життя. А може i те, i iнше вiдразу. Дзеркало, на жаль, не можна обдурити. Звiдти на нього дивилася втомлена людина, з помiтно припорошеним сивиною волоссям, в старомодному, але охайному одязi, з невеликою зайвою вагою через сидячу роботу, i все через той же вiк, будь вiн неладен.

Вже в понедiлок вiн вийде на пенсiю. Напевно вiддiл влаштуе офiцiйну частину з вдячностями, тортом i iменною чашкою, потiм вони з хлопцями нап'ються у барi. Але що далi? Лангре просто не уявляв, куди подiти години, днi i мiсяцi вiльного часу, що зваляться на нього.