Епоха слави і надії

Бiльше того, в Пiтерi якраз мешкае, ранiше наближена до "Братства" людина. Вiн працював на них. Я вже знаю його адресу, можу прислати в директ.

– Дякую, зрозумiв, виiжджаю, – пiдморгнув Нiколас. – Банда, готуйтеся до пригод, триматиму вас в курсi.

– Я з тобою, – Ганна пiдхопила сумочку i, пiдiйшовши до дверей, з очiкуванням подивилася на Нiколаса.

Той вiдразу зрозумiв, що сперечатися з нею марно – сказала, що поiде з ним, значить поiде. Було видно, як все це важливо для неi, як вона хвилюеться i нетерпляче переминаеться з ноги на ногу.

Заради неi Нiколас був готовий погодитися на будь – яку авантюру.

– Гаразд, – кивнув вiн. В цей момент телефон коротко пиликнув, Нiколас швидко прочитав повiдомлення. – Нам якраз прислали адресу, ходiмо.

На вулицi вони зiткнулися з суворою пiтерською реальнiстю. Гнанi поривами вiтру, краплi дрiбного дощика потрапляли то в нiс, то в очi, то в вуха. З необережностi, ступивши в брудну калюжу, Нiколас незадоволено поморщився.

– Годi тобi, – посмiхнулася Ганна.

 – Це ж типова пiтерська погода: весна – не весна, лiто – не лiто.

Проте пiдбадьорити Нiколаса iй так i не вдалося. Весь шлях у таксi, вiн похмуро дивився в екран телефона, читаючи iнформацiю, яку йому скинули пiдписники. Про Павлова, що живе на околицi Пiтера, в будинку унiверситетських професорiв, з яким iм належало познайомитися в найближчому майбутньому.

Вiдкрив дверi пiд'iзду цегляноi девятиповерхiвки, Нiколас вiдразу зрозумiв, що його чекае – вiн бачив сотнi таких будинкiв.

Брудних, напiвзруйнованих, доживаючи останнi роки, як i iх мешканцi. Ввiйшовши до единого лiфта, пописаного кострубатими графiтi з матюками, Нiколас i Ганна синхронно затримали дихання. Але це мало допомогло – вiд смороду, сльозилися очi. Ледве переживши поiздку на останнiй поверх, вони вискочили з лiфта. Тут справи йшли анiтрохи не краще.

На пiдвiконнi – давно зачахла квiтка в трiснутому горщику, на пiдлозi – порожня консервна банка, що мабуть була попiльничкою.

Хоча ii явно не використали за призначенням – недопалки валялися всюди, а сморiд смiттепроводу мiг смiливо конкурувати iз смородом з лiфтовоi кабiнки.

Типова картина капiталiстичноi розрухи, ще сильнiше зiпсувала Нiколасу настрiй i навiяла думки про вiдпустку. Замiсть чахлоi квiтки йому бачилися розкiшнi пальми, замiсть брудного стiльця з продавленим сидiнням – шезлонг, i красуня в червоному бiкiнi, що простягае йому коктейль.