Епоха слави і надії

Вiн швидко пробiгся очима по тексту i ледь стримав посмiшку. Інформацiя поступила, як не можна вчасно: "Десять рокiв тому "Пушкiн" був в Індii i працював там на Братство, але його членом так i не став".

– Я розумiю, що ми нагрянули вкрай несподiвано, навiть не попередили, але я зараз все поясню. Тiльки спершу з вашого дозволу ми сядемо, – Ганна сiла в едине крiсло, Нiколас опустився на стiлець, закинув ногу на ногу i дiстав зi свого рюкзака колоду карт, яку вони знайшли в номерi готелю.

– Бачите, Пушкiн, – чоловiк здивовано вигнув брови.

 – Адже це ваше прiзвисько, вiрно? – куточком губ посмiхнувся Нiколас. – Я прибув з Тауреда, а Ганна – новий член Братства. Ви повиннi ввести ii в курс справи з приводу цих карт, – вiн помахав колодою. – А це, – Нiколас дiстав пухкий конверт з грошима. – Ваша вихiдна допомога.

– Я вам не вiрю, – рiзко мотнув головою Пушкiн.

Розблокувавши телефон, Нiколас пробiгся поглядом по новим повiдомленням, що прийшли вiд його пiдписникiв. І знову вони виявилися дуже доречнi.

– Похвально, ви пройшли перевiрку, – вiн сховав конверт назад в рюкзак i замiсть нього протягнув ключi вiд машини. Доводилося iмпровiзувати i викручуватися, оскiльки Пушкiн був iм потрiбен – той явно впiзнав колоду. – Ми даемо не грошi, а можливостi. Ми про вас знаемо бiльше, нiж ви думаете. Останнiм часом ваша поведiнка нiкуди не годиться. Ось хоч би вчорашнiй епiзод. Ви пам'ятаете, що сталося вчора ввечерi пiсля того, як вишли з роботи? Нi? Я так i думав, – Нiколас осуджуюче цокнув язиком.

 – А шишка в вас на головi, звiдки, пам'ятаете?

Що ж, недивно, – Нiколас демонстративно вказав на свiй телефон. – Спробуемо освiжити вашi спогади, Олександр Сергiйович.

Пушкiн виглядав так, нiби почав сумнiватися у власнiй осудностi: часто моргав, протирав очi, пару разiв вшкварив себе по щоках. Звичний свiт, в якому вiн спокiйно прожив всi шiстдесят три роки, рушився на очах.

– Олександр Сергiйович, я бачу, вам здаеться, що ми плiд вашоi уяви.

Дозвольте вас завiрити – я абсолютно реальний. Будь ласка, заспокойтеся, адже я не зробив вам нiчого поганого, так? – Нiколас питально заглянув в очi чоловiковi, той повiльно кивнув у вiдповiдь.

Дiставши з рюкзака пляшку води, Нiколас сказав:

– Давайте домовимося. Зараз я вам плесну мiнералочки, а ви спокiйно мене вислухаете i постараетеся змиритися з необхiднiстю нашоi спiвпрацi. Бо я нiкуди не подiнуся, доки не отримаю те, навiщо прийшов.