Епоха слави і надії

Союзним вiйськовополоненим, розкиданим по таборах Нiмеччини i окупованоi Європи, гарантували право на отримання пошти i посилок вiд Червоного Хреста, якщо в посилках не було зброi, – вiн потягнувся було до мiнералки, щоб промочити горло, але вiдразу вiдсмикнув руку i продовжив розповiдь:

– Союзники побачили в цьому можливiсть контрабанди корисних для вiйськовополонених предметiв. Подiбне давало шанс на органiзацiю i здiйснення втечi. Об'екти ретельно маскувалися, щоб виключити будь-яку пiдозру серед нацистiв.

Саме так кампанiя Сполучених Штатiв по виробництву гральних карт була залучена в понад секретну мiсiю по виробництву особливоi колоди.

Вона включала приховану карту, що показуе шляхи евакуацii, вказiвки, цiннi поради i iнформацiю, що могло б допомогти втiкачевi дiстатися до дружнiх шляхiв або перетнути межу в нейтральну краiну, – Пушкiн вiдкашлявся, голосно зiтхнув i нервово провiв рукою по сплутаному немитому волоссю. – Карта була схована мiж двома шарами, якi утворювали гральну карту.

Пiсля занурення у воду вiйськовополонений знiмав цi шари i знаходив частину маршруту на кожнiй картi. Потiм вiн збирав частини воедино i вуаля – з'являлася дiюча карта свого району! Навiть зараз, дуже мало iнформацii, що стосуеться пiдпiльних колод. Рiч у тiм, що навiть пiсля вiйни iнформацiя трималася в таемницi, оскiльки це було порушенням Женевськоi конвенцii. Нiхто не знае, скiльки оригiнальних колод пережили вiйну, крiм двох, якi служать експонатами в Мiжнародному музеi шпигунiв у Вашингтонi.

– Що ж, – Нiколас звiвся на ноги, пiдхопивши рюкзак, – ви нам допомогли. Дякую на цьому.

Вони з Ганною вийшли з кiмнати, залишивши Пушкiна задумливо роздивлятися напiвпорожню пляшку мiнеральноi води.

Ледве вони пiдiйшли до кухнi, щоб попрощатися з господинею будинку, як Олександр Сергiйович в два кроки обiгнав iх i з гучними риданнями впав на колiна перед дружиною:

– Оленька, кохана! Я бiльше нiколи! Присягаюся тобi! Нi краплi в рот не вiзьму, заживемо, як ранiше.

 – Вiн обвив руками ноги дружини i ткнувся обличчям в квiтчастий фартух, рясно змочуючи його сльозами. – Тiльки прибери iх звiдси, прошу!

Приголомшено округливши очi, жiнка перевела погляд з чоловiка на Нiколаса.

– Ключi вiд вашоi новоi машини, – Нiколас поклав iх на кухонний стiл. – Їi привезуть вам пiсля вихiдних.

– Але нам не потрiбна машина. – Затерплими, вiд потрясiння губами, ледве вимовила Ольга.

– Що ж, – Нiколас сховав ключi назад в кишеню.