Веселий паровоз Чу-Чухин та його друзі. Дитячі оповідання (українською)

А деньок видався тодi прегарна. На небi нi единоi хмаринки, сонечко веселе, так i грiе боки, вiтерець легкий, попутний. Шляхи залiзничнi вiльнi, жодного зустрiчного i нi единоi затримки на полустанках. Тiльки вантаж важкий, а в iншому – одне задоволення кататися.

Я зiйшов уже з магiстральноi дороги i звернув на нашу захiдну гiлку, а там, за три кiлометри, потрiбно було знову взяти на захiд, розвантажитися на базi, та повернутися знову до нас на гiлку.

І ось десь, в цьому промiжку я й помiтив Колобчука. Точнiше, не зовсiм його.

Спочатку показався будиночок станцiйного доглядача. Тi самi будиночки, якi ранiше було безлiч на дорогах i де жили залiзничники, якi стежили за стрiлками, стежили за полотном та iншими комунiкацiями залiзничними. Наприклад, за телеграфними стовпами.

Зараз таких будиночкiв залишилося зовсiм небагато, iх вже замiнили чимось, але от нам пощастило, у нас iх все ж таки дещо залишилося. І ось в одному з них живуть старий зi старою. Є в них внучка, яка приiжджае до них на лiто, кiт Мурчик i собака Бобанька.

Колобчука я зустрiв в самий розпал iсторii, тому першу ii частина переповiм з його слiв.

І так, як описано в кухонноi книзi з приготування Колобчукiв, одного разу дiд i баба вирiшили поiсти. Але у них, як водиться, вiдразу ж нiчого не виявилося. Дiд порекомендував бабцi пiдлогу помiсти, мiшки потрусити, по засiках пошкребти, та в льох заглянути. Та так грiзно порекомендував все це зробити, що вiдразу ж знайшлися i борошно, i сiль, i цукор, i ще щось, що в тiсто в таких випадках кладуть.

Замiсили вони тiсто i злiпили колобка. Розiгрiли пiч, помiстили його туди, щоб випiкався. Та заслiнкою прикрили. А самi, i дiд, i баба, i внучка, i кiт з собакою присiли на лавку i почали очiкувати. Пройшов якийсь час, бабця навiть дрiмати початку, як з того боку, з боку печi, в заслiнку постукали. Та так голосно постукали, що заслiнка пiсля третього разу вiдскочила в бiк, а з запалу да з спеки вискочив на свiтло випечений усмiхнений Колобчук.

– Ага! – закричав вiн. – Знаю я що ви зi мною зробити хочете! З'iсти мене хочете! Тiльки от я проти! – випалив вiн i поки всi в розгубленостi не розумiли що робити, зiскочив на пiдлогу, докотився до стiльця, скочив на стiлець, звiдти на стiл, далi на вiконце, а там через кватирку i на вулицю вискочив.

Вискочив, значить, Колобчук на вулицю i покотився. Але не тут-то було. Раптом звiдки не вiзьмись, йому на зустрiч вiдразу Заець, Вовк, Ведмiдь i Лисиця вибiгли.