Веселий паровоз Чу-Чухин та його друзі. Дитячі оповідання (українською)

Колобчук носив пом'ятого кашкета бiлого кольору з темним козирком, займався в депо дiловодством i бухгалтерiею, був постiйно насупленим i нi кому не давав спуску. При цьому Колобчук залишався класичним колобком – кулькою з тiста, але дуже важливою i солiдною, отчого тепер не котився, як ранiше, по дорозi, а лише пiдстрибував угору i вперед.

– Ох i дiстанеться ж сьогоднi Маслянцi! – промовив хтось.

– А що сталося те? – поцiкавився Чу-Чухiн.

– Так Маслянка вчора якусь запчастину в нашому кранi неправильно вставив.

Їi перекосило i кран зламався.

– Ну бувае. Справ-то?! – здивувався один з новачкiв, який поки що неповнiстю усвiдомлював порядки в депо.

– Тут справа така, – пояснювали йому. – Поломка ця незапланована i тому витрати теж надплановi, а цих надпланових витрат Колобчук жах як не любить! У нього все мае працювати так, як в планi написано i ламатися строго в вiдповiдностi з технiчними умовами i графiками планових ремонтiв. Тому-то вiн зараз тюхтiй Маслянцi задасть. Ой задасть!! – похитав скрушно головою Старий паровоз Лiтерний, що все життя пропрацював на урядових перевезеннях i ось зараз, на старостi лiт, вирiшив пожити в свое задоволення в цьому депо.

– І звiдки ж вiн тут узявся? – не вгамовувався Новачок. – Невже без нього обiйтися не можна?

– Ну, ми якось ранiше обходилися, – знову вступив у розмову Чу-Чухiн. – Тiльки з появою Колобчука у нас порядку бiльше стало. З телеграфом вiн, знову ж, краще працюе, нiж Маслянка. І наряди роботи роздае своечасно. Так що тепер у нас i з запчастинами краще стало, та й з усiм iншим.

А як вiн тут з'явився – я розповiм. Це я його до нас привiз! – посмiхався Чу-Чухiн, згадуючи як це трапилося.

– Щось я таке пригадую, – насупився Старий Лiтерний. – Ти тодi ще весь у пилюцi да кiптяви приiхав, i половина передка пом'ята була! – згадав нарештi вiн.

– Так i було. – погодився Чу-Чухiн.

– А ось що там ще було – вже й не пригадаю. – Нагадай. – Запропонував Старий Лiтерний.

– Так, розкажи, розкажи. – присунулися ближче паровози.

Байки за ангаром пiд час ранкового або вечiрнього вiдпочинку були улюбленим заняттям мешканцiв депо.

– Та тут-то i розповiдати нiчого, – почав Чу-Чухiн. – Загалом, було все так.

Їхав я тодi навантажений. Вiз, якщо не зраджуе пам'ять, чи то труби, чи то арматуру. Словом, щось металеве на сусiдню МЕТАЛОБАЗУ. Вантаж видався важким i незручним. Постiйно совався у вагонах i на поворотах, кожен раз доводилося прикладати додатковi зусилля, щоб не перевернутися.