Вахмістр Штудер

Але Глаузер – митець надто талановитий i своерiдний, щоб обмежуватися копiею.

Фрiдрiх Глаузер, творчiсть якого не бралася серйозно до уваги за його життя, напiвзабутий i вiдкритий заново лише у 60 – 70-тi роки минулого столiття, небезпiдставно вважаеться прямим попередником iншого видатного майстра швейцарського детективу – Фрiдрiха Дюрренматта.

Нарештi, хоча i з великим запiзненням, украiнський читач мае змогу ознайомитися з першою ластiвкою художньоi спадщини Глаузера – шедевром детективного жанру, романом «Вахмiстр Шту-дер», проблематика якого виявляеться навдивовиж актуальною i спiвзвучною з нашим часом.

Іван Мегела

Це вже стало набридати

Тюремний наглядач Лiхтi з потрiйним пiдборiддям i червоним носом пробурчав: «Горить там чи що», – бо Штудер перебив йому обiд. Але Штудер усе ж таки вахмiстр-оперативник iз бернськоi кантональноi полiцii, i його так просто до дiдька не пошлеш.

Отож наглядач Лiхтi пiдвiвся, налив у склянку червоного вина, випив одним духом, узяв в’язку ключiв i повiв вахмiстра до камери арештанта Шлюмфа, що його Шту-дер здав до в’язницi заледве годину тому.

Коридори… Довгi темнi коридори… Мури дуже товстi. Тунський замок будували, здавалось, на вiки. Усюди чаiвся ще зимовий холод.

Важко було уявити собi, що надворi млiе над озером теплий травневий день, що люди однi прогулюються на осоннi й нiчим не клопочуться, iншi гойдаються в човнах i засмагають до шоколадного кольору.

Дверi до камери вiдчинилися. Штудер на мить зупинився при порозi. Високо, аж пiд стелю – вiкно, перехрещене грубими залiзними гратами: два горизонтальнi, два прямовиснi прути. У вiкнi видно було вершечок чийогось даху – стара, почорнiла черепиця, – а над нею – слiпучо-голубе розгорнене полотно неба.

Але на нижньому прутi висiла людина! Шкiряний пояс був зав’язаний тугим зашморгом. На тлi побiленоi вапном стiни темнiли обриси тiла. Воно звисало косо, химерно викрученi ступнi торкалися лiжка.

А на шиi в повiшеника блищала металева пряжка, бо на неi згори падав сонячний промiнь.

– Господи! – вигукнув Штудер, метнувся вперед, вискочив на лiжко – наглядач Лiхтi зчудувався з такоi спритностi цього вже немолодого чоловiка, – обхопив правою рукою тiло повiшеника, а лiвою почав розслабляти зашморг. Зламав собi нiгтя, лайнувся. Тодi ступив з лiжка на пiдлогу й обережно поклав безживне тiло на лiжко.