Вахмістр Штудер

Треба тiльки говорити з ними приязно та вдавати, нiби сприймаеш iх дуже поважно, тодi вони з твоеi руки iстимуть.

– Звичайно, пане слiдчий, – промовив вахмiстр, i голос його був сама лагiднiсть та повага, – я цiлком свiдомий того, що таки справдi перевищив своi повноваження. Ви цiлком слушно вiдзначили: я мав здати заарештованого Ервiна Шлюмфа до в’язницi, та й годi: на тому моя функцiя закiнчувалась. Так, пане слiдчий, людина – слабке створiння, – але я ще подумав, що справа, можливо, не така ясна, як гадалося спочатку.

Цiлком може бути, подумав я, що виявиться необхiдним зiбрати дальшi матерiали в цiй справi, i не виключено, що збирання доручать саме менi, а тому й захотiв узайве зорiентуватись…

Слiдчий був, видимо, вже власкавлений.

– Але ж, вахмiстре, – сказав вiн, – справа яснiсiнька. І, врештi, якби цей Шлюмф навiть повiсився, це не було б дуже великим лихом: я позбувся б неприемноi справи, та й державi не довелось би оплачувати судовi витрати.

– Звичайно, пане слiдчий. Але чи справдi зi Шлюмфовою смертю вирiшилась би вся справа? Бо ви й самi скоро пересвiдчитеся, що Шлюмф не винен.

Власне, це твердження було нахабством, але Штудерiв голос звучав так шанобливо й так настiйливо просив, ба навiть вимагав потвердження, що добродiевi з награвiрованим на перснi-печатцi гербом нiчого дiяти не лишилось, як ствердно покивати головою.

Кабiнет укривали панелi з бурого дерева, а що вiконницi були зачиненi, то повiтря всерединi нiби мерехтiло темним золотом.

– Але ж протоколи справи… – промовив слiдчий уже трохи невпевнено.

 – Протоколи справи… Я, правда, ще не мав часу як слiд узятись до них. Стривайте…

По праву руку вiд нього лежали стосиком п’ять течок iз паперами. Вiн витяг спiдню, найтоншу. На блакитнiй картоннiй палiтурцi стояло:

Шлюмф Ервiн

Убивство

– На жаль… – озвався Штудер з невинною мiною, – на жаль, останнiм часом ми досить нерiдко чуемо про недбало проведене слiдство. І, можливо, краще було б, якби й до такого ясного випадку пiдiйти з усiею необхiдною скрупульознiстю.

А подумки Штудер осмiхнувся: «Маеш! Якщо ти мене – повноваженнями, то я тебе – скрупульознiстю».

Слiдчий закивав головою. Вийняв з футлярчика окуляри в роговiй оправi, наклав на носа. Тепер вiн мав вигляд меланхолiйного кiноактора-комiка.

– Авжеж, авжеж, вахмiстре. Вам тiльки слiд зважити на те, що це в мене перше складне розслiдування й що ваша компетентнiсть у таких справах…

На цьому вiн затнувсь. А Штудер заперечливо пiдняв ру к у.