Вахмістр Штудер

Але слiдчий не зважив на той жест. Вiн уже тримав у руцi два фотознiмки i подав iх через стiл Штудеровi:

– Це знiмки мiсця злочину.

Штудер уважно розглянув знiмки. Вони були непоганi, хоча й виконанi не фахiвцем кримiналiстичноi фотографii. На обох видно було пiдлiсок ялинового лiсу, i на землi, всипанiй сухою глицею, – знiмки були дуже чiткi, – лежала ницьма людина в темному одязi. На лисiй головi ззаду, пальцiв на три вiд правого вуха, саме над рiденьким вiночком волосся, яке трохи прикривало комiр пiджака, виднiв темний отвiр.

Все це мало досить неприемний вигляд, але Штудеровi такi картини були звичнi. Вiн тiльки спитав:

– Кишенi були порожнi?

– Зачекайте, ось тут у мене рапорт жандармського капрала Мурмана…

– А, Мурман у Герценштайнi! – перебив Штудер. – Так, так.

– Ви його знаете?

– Аякже. Колега. Тiльки вже багато рокiв не бачилися. Що ж вiн там пише?

Слiдчий перегорнув аркуш, тодi замурмотiв сам до себе уривки фраз.

Штудер уловлював:

– …Чоловiчий труп, що лежав животом униз… Отвiр вiд кулi за правим вухом… Куля застрягла в головi… ймовiрно з браунiнга калiбру 6,5 мм…»

– О, Мурман на зброi знаеться! – зауважив Штудер.

– «Кишенi порожнi…» – прочитав слiдчий.

– А це що? – пролунало рiзке запитання. – Може, ви маете лупу. – Зi Штудерового голосу зникла вся чемнiсть.

– Лупу? Так. Зачекайте… Ось вам лупа.

Хвилинку в кабiнетi стояла тиша.

Крiзь шпарину мiж вiконницями прямо на Штудерове волосся падав сонячний промiнь. Слiдчий мовчки дивився на чоловiка, що сидiв перед ним, на його широку округлу спину, на посивiле волоссячко, що блищало, наче шерсть сивого коня.

– Кумедiя, – тихо промовив вахмiстр Штудер. («Що, в бiса, можна добачити кумедного в знiмку вбитоi людини?!» – подумав слiдчий). – Адже пiджак на спинi зовсiм чистий.

– Чистий на спинi? Ну й що?

– А кишенi порожнi, – коротко сказав Штудер таким тоном, нiби цi слова пояснювали все.

– Не розумiю… – Слiдчий скинув окуляри й протер iх носовичком.

– Коли ви уявляете собi, – сказав Штудер i постукав лупою по знiмку, – коли ви уявляете собi, що хтось пiдступно напав на цього чоловiка в лiсi й убив його пострiлом ззаду, то з положення трупа випливае, що вбитий падав уперед лицем. Адже так? Отже, вiн лежить долiлиць i не ворушиться. А кишенi порожнi.