Вахмістр Штудер

Коли ж iх спорожнили?

– Нападник мiг примусити Вiчi спершу вiддати гаманця…

– Не дуже ймовiрно… А що сказано в протоколi розтину? Коли приблизно настала смерть?

Слiдчий почав гортати папери – квапливо, наче школяр, що хоче одержати добру оцiнку. Просто диво, як швидко помiнялися ролi. Штудер так само сидiв на незручному стiльцi, видимо, призначеному для допитуваних арештантiв, а проте складалося враження, нiби саме вiн провадить допит!

– Протокол розтину, – сказав нарештi слiдчий, прокашлявся, поправив окуляри й заходився читати: – «Потилична кiстка розтрощена… мiзочок… застрягла в областi лiвоi…» Але ж вам це все непотрiбне… А, ось: «Смерть настала приблизно за десять годин до виявлення трупа».

Ви хотiли знати це, вахмiстре? «Трупа знайшов мiж пiв на восьму й чверть до восьмоi Жан Котеро, старший садiвник розсадника Еленбергера… Отже, вбивство вчинено десь близько десятоi години вечора».

– Десятоi? Добре. Як ви уявляете собi цю сцену? Старий Вiчi вертаеться з дiловоi подорожi, спокiйно iде своею мотоциклеткою додому.

Раптом його зупиняють… Уже тут багато неясного. Чому вiн устав з мотоцикла? Злякався… Припустiмо, що його зупинили. Ну що ж, вiн мусив зiперти мотоцикла на дерево, а його самого хтось погнав у лiс… Чому напасник не забрав у нього гаманця на дорозi й не вшився?… Так нi ж! Вiн примусив Вiчi зайти з ним на сто метрiв – адже там було сто метрiв? – у глиб лiсу. І застрелив його ззаду. Вiчi падае долiлиць… Можете ви, пане слiдчий, сказати менi, коли в нього з кишенi забрано гаманця з тими зниклими трьома сотнями франкiв?

– Гаманець? Три сотнi франкiв? Зачекайте, вахмiстре.

Менi треба зорiентуватись.

Тиша. Тiльки гучно дзижчить муха. Штудер не ворухнувся, так i сидiв, похиливши голову..

– Маете рацiю… Панi Вiчi посвiдчила, нiби чоловiк сказав iй уранцi, що ввечерi, можливо, привезе пiвтораста франкiв. Бо йому мають оплатити деякi рахунки. А сто п’ятдесят франкiв вiн мав при собi… Довiдки по телефону з’ясували, що двое клiентiв справдi оплатили Вiчi своi рахунки.

Один рахунок на сто франкiв, другий – на п’ятдесят…

– Один на сто, другий на п’ятдесят? Дивно…

– Чому?

– Бо Шлюмф мав при собi три банкноти по сто франкiв. Одну вiн розмiняв у «Ведмедi», а двi я в нього вилучив. І де подiвся гаманець?

– Ваша правда, вахмiстре. В цiй справдi ще е темнi мiсця…

– Еге ж, темнi мiсця! – Штудер здвигнув плечима.

«Уiдливий тип», – подумав слiдчий. Вiн нервувався, як колись на державному iспитi.