Вахмістр Штудер

 – Везти його туди, щоб вiн знову дорогою спробував утекти?

– Що? Вiн хотiв чкурнути вiд вас? І ви менi нiчого про це не сказали?

Штудер подивився на слiдчого спокiйним поглядом i знизав плечима. Ну що можна вiдповiсти на таке запитання?

– Я буду з вами цiлком вiдвертий, пане слiдчий, – раптом сказав вiн, i голос його звучав якось дивно глухо й схвильовано. – Годi нам уже ходити околясами. Ви думаете собi: «Цей старий здеградований оперативник, що вже мае йти на пенсiю, хоче попишатись. Набиваеться в порадники.

Але я його провчу. Ще сьогоднi, тiльки-но вiн пiде, зателефоную до дирекцii й поскаржуся…»

Мовчанка. Слiдчий стискав у пальцях олiвця й малював ним на вимочцi кружальця. Штудер пiдвiвся, вхопив стiлець за спинку, пересунув його перед себе, зiперся руками на спинку – сигара мiж двома пальцями в нього все чадiла, – а потiм заговорив:

– Я хочу вам дещо сказати, пане слiдчий. Я залюбки подам у вiдставку, коли ця справа розслiдуватиметься не так, як я хотiв би. Та коли я буду вiдставником, то матиму право робити, що забажаю.

І вийде велика кумедiя. Я пообiцяв Шлюмфовi взяти його справу в своi руки…

– Ви що, вже зробились адвокатом, вахмiстре? – глузливо кинув слiдчий.

– Нi. Але ж я можу найняти адвоката. Такого, що розiб’е вдрузки все звинувачення – i то перед судом присяжних. Вам цього хочеться? Тiльки уявiть собi гаразд, як воно буде! Вас викличуть як свiдка захисту й тикатимуть вам у вiчi всiма промахами попереднього розслiдування. Сподобаеться вам це?

«Та вiн зовсiм схиблений! – подумав слiдчий.

 – Справдешнiй сутяжник!

І чому арештувати пiдозрюваного вирядили саме цього Штудера? Якийсь фанатик справедливостi! Невже такi ще е на свiтi? Я ж увесь час йому поступався… Чи вiн умiе читати думки? Дурна iсторiя! А коли цей Шлюмф i справдi не винен, то вийде, чого доброго, скандал, на людей упаде пiдозра. Краще все ж таки працювати разом з ним». А вголос промовив:

– Дурниць ви наговорили, вахмiстре. Я знаю справу ще дуже мало. Нащо такi погрози? Хiба я вiдмовлявся вислухати вас? Чому ви зразу викочуете важку артилерiю? Ви надто нетерплячий, пане Штудер.

Хiба не можна обговорити все цiлком спокiйно? Ви, здаеться менi, дуже вразливий, вахмiстре, але вам слiд би пам’ятати, що й iншi люди часом мають нерви… – Слiдчий замовк, чекаючи вiдповiдi, й не зводив очей з димучоi сигари в Штудеровiй руцi.

– А, он що! – раптом сказав Штудер. – Он воно що… – Вiн пiдiйшов до вiкна, розчинив його й викинув сигару на двiр.