Крижане кохання ГУЛАГу

А чи може вiн i справдi з органiв? Як хвацько розправився з блатним? Раптом хтось знизу не витримав i почав декламувати вiдомий дитячий вiршик автора державного гiмну – Михалкова, мабуть, звертаючись саме до держбезпекiвця:

А у нас в квартире газ!

А у вас?

– А у нас водопровод!

Вот!

– А из нашего окна

Площадь Красная видна!

А из вашего окошка

Только улица немножко.

– Мы гуляли по Неглинной,

Заходили на бульвар,

Нам купили синий-синий

Презеленый красный шар!

– А у нас огонь погас

– Это раз!

Грузовик привез дрова

– Это два!

А в-четвертых – наша мама

Отправляется в полет,

Потому что наша мама

Называется – пилот!

С лесенки ответил Вова:

– Мама – летчик?

Что ж такого?

Вот у Коли, например,

Мама – милиционер!

Дивно, але вартовий нiби оглух.

Ходив уперед i назад, гупаючи своiми чоботями, але «атставiть!» бiльше не кричав. Ураз Гена знайшовся, що вiдказати, й голосно затягнув улюблену украiнофiльську пiсню бандерiвцiв, котра в Карпатськiй Украiнi колись була за офiцiйний гiмн. Вiн неi навчився у своему «закарпатському екзилi» пiд глибоким прикриттям:

Ще не вмерла Украiни нi слава, нi воля,

Ще нам, браття молодii, усмiхнеться доля.

Згинуть нашi ворiженьки, як роса на сонцi!

За сими словами, нiби пiдкорюючись якiйсь вищiй, злагодженiй волi, арештанти з нижнiх нар пiднялися, i всi почали обiймати Гену. Потiм зчинилася штовханина, i поетолюба з його мамою-мiлiцiонером навiть намагалися побити. Щоправда, вiн одразу з верескливим окриком: «Други, ви що? Та це ж я на злобу дня! Перевiрити героя i пiдтримати побратимiв!» затягнув «Розпрагяйте, хлопцi, коней…» Усi враз заспокоiлись i кiлька прямих учасникiв сутички, разом iз поетолюбом i моцним, знову обнялися й почали гойдатися в такт руху потяга.

Саньок i Новонавернений, про яких на мить всеохоплюваного злучення украiнська громада купе нiби й забула, за деякий час непомiтно перемiстилися до краю купе й втислись у грати внизу. А потiм злагоджено, переконанi, що iм вже нiчого не загрожуе, почали волати чимдуж: «Ковной-конвой!».

Прибiгли солдати й блатарi вчинили свiй другий промах: почали звинувачувати Гену в калiцтвi Лиса (котрий i досi не мiг отямитися i вiд дикого болю зламаного зап’ястка в задусi купе був ледь притомний). І того забрали до карцеру пiд вдячнi погляди полiтичних. Власне, трапилось якнайкраще для Гени: вiн завоював авторитет i до того ж ще й потрапив у надсприятливi умови етапування.