Крижане кохання ГУЛАГу

Щось там iз пiдлоги вякнули блатарi, зрозумiвши свiй промах, коли того уводили, заламавши руки, мовляв, ми «тебя найдьом, гнiда».

Однак Геннадiй на те вже не зважав. Вiдразу, опинившись у задушливiй, але такiй комфортнiй i безпечнiй для себе, темрявi карцеру, вiн розслабився, i його думки вкотре полинули до дружини. Вiн усе думав: ну як?.. Як так могло статися: вiн усе життя е*бав усе, що рухаеться (i Наталю, звiсна рiч), а тепер так приголомшений ii зрадою… І тому ввесь свiй судовий процес i весь цей етап до Сибiру вiн аналiзував поведiнку Наталi й думав про це.

Картав себе. Картав себе саме тодi, коли усвiдомив, як вiн любить ii. І байдуже, що були iншi, безлiч iнших, принадних i не дуже жiночок, розкиданих по всiй територii УРСР, в котрих вiн, мов той iзюбр у перiод гону, мав увiйти своiм еством. Устромляв у них свiй дрючок – якщо коротко. А тепер ось так… У його едине кохання входить хтось iнший, в ту жiнку, вiд котроi в нього два сини. Хоча, е ще й третiй, таемний…

Геннадiй Петрович пiд кiнець цього вкрай виснажливого дня забився в тривожному снi й, абсолютно упевнений, що в карцерi вiн сам один, почав розмiрковувати вголос: «Я ж бачив його пiсля параду й дав ту записку… Чого ж не отримав жодного натяку на те, що вiн зрозумiв? Що прочитав мою цидулку з тим зiзнанням? Чи вiн соромиться мене? Мiй Микола… Але то пусте, пусте… Вiн у мене сильний – уже… А як там Олексiй? Чому я доки був поруч, так мало придiляв йому уваги?»

Роздiл другий

Юний поет

Хвильовий – це певна сукупнiсть рис, це озброений ворог, це поза всiм iншим розгорнений нацiоналiзм, це явище, що мае свою вагу й тим дуже небезпечне.

    М. Косiор

Навеснi траурного п’ятдесят третього сину майора Мiнiстерства державноi безпеки УРСР Олексiю саме виповнилося вiсiмнадцять. Торiк вiн закiнчив школу, але так i не поступив на юридичний – стопами батька, бо не добрав балiв. І цьому Олексiй неприховано тiшився. Бо юридичний навiював на нього таку нудьгу, що навiть батьковi було зрозумiло, що то зовсiм не те, до чого прагнув парубок.

Батько, щоправда, панiки не зчиняв з однiеi простоi, однак дуже вагомоi причини – його не було вдома. Колишнього майора МДБ Геннадiя Петровича тодi вже вiдправили по етапу до Горлагу[7 - Особливий табiр № 2, (рос. Особлаг № 2) для полiтичних в’язнiв був органiзований за Наказом № 00219 МВС вiд 28.02.1948 на базi табiрних примiщень Норильлагу – Норильського ВТТ (виправно-трудового табору).