Крижане кохання ГУЛАГу

І той кав’яр i не кабачковий, i ту засмажену рiчкову рибу, i тi канапки та пiд шампань, та пiд сухе вино… Ох…

Однак дядько його (ну, може, й не дядько, та тепер хтозна…) пропав давно й безповоротно.

Микола Ахтимонович не раз заходив до його дружини Наталi на Карла Лiбкнехта й кожного разу заставав ii в пеньюарi, трохи напiдпитку та без чiткоi вiдповiдi, де ж тепер перебувае Геннадiй Петрович. Це його засмучувало, але не дуже. Та й панi Наталю, з усього було видно, то також не дуже засмучуе. Микола, може й, був ще наiвним, двадцятисемирiчним чоловiком, але не дурним i все бачив.

Дружина дядька в дiм його не запрошувала. Чи не хотiла з ним, селюком, знатися, чи просто сторонилася всiх родичiв чоловiка… Так чи так, Микола своiх двоюрiдних братiв (а по факту – просто братiв) теж давно не бачив. Тому приемною несподiванкою було зустрiти старшого з них, Олексiя, бiля педагогiчного iнституту погожого травневого дня, коли всi випускники УРСР щасливо всмiхалися на камери фотоапаратiв, роблячи заключнi, випускнi груповi свiтлини.

Вiн тодi раптом вiдчув, як хтось пильно витрiщаеться на нього. Обернувся й зустрiвся поглядом з якимось хворобливим, блiдим, але досить привабливим юнаком. Секундне вагання змiнилося точною впевненiстю: «Так! Це вiн, точно! Старший мого дядька! Старший».

– Здоров, Олексiю! Давно не бачились. Батько з вiдрядження не повернувся? – як завжди приязно й прямо в лоба почав молодий лейтенант.

Юнак потупив очi й почав грати жовнами. Потiм вiдказав непевно: «Не, не повернувся» i зазирнув Миколi у вiчi, нiби там сподiвався знайти вiдповiдь на якесь запитання, що давно тривожило його.

«Дивний парубок… – подумав зв’язкiвець. – Бракуе йому, либонь, батькiвськоi пiдтримки» i тiльки знизав плечима.

– А я ось на випускному Галi. Пам’ятаеш мою Галю?..

Микола дивився на блiдого Олексiя i вже не радий був, що першим заговорив до нього. Бо той постiйно вiдводив погляд i був якимось нелюдимим. Нiби й на цьому свiтi, i в потойбiччi водночас. Однак за цими словами його двоюрiдний брат пожвавiшав:

– На випускному? То вона Драгоманова закiнчила? Украiнськоi мови й лiтератури?

– Педагогiчний.

На мовно-лiтературний поступила в сорок дев’ятому, однак мачуха не пустила, бо не було кому за неi вiдробляти трудоднi в колгоспi, а потiм уже на педагогiчний наступного року.

– А-а… – втративши iнтерес, протягнув Олексiй. Потiм за якимось часом нiби взяв себе в руки, зауважив: – Миколо, не чув вiд тебе такоi гарноi вимови.