Крижане кохання ГУЛАГу

І якщо в першому здебiльшого утримували полiтичних ув’язнених, то в другому – переважно «побутовикiв» й «кримiнальникiв». І Геннадiй Петрович навiть не розраховував пiсля лялькового й такого карколомного суду (бо й так усе було зрозумiло), що його вiдправлять у другий, аби за деякий час реабiлiтувати згiдно з амнiстiею, котра почала дiяти вiдразу по смертi Сталiна. Звiсно що нi… Йому впаяли всi його десять рокiв позбавлення волi як вiйськовому, котрий не повiдомив про зраду, що готуеться (саме так було сформульовано в статтi).

І вiн особливо не пручався, хоча i не був винен.

Це трапилося тому що його кохана дружина Наталя зраджувала йому iз сусiдом (про що Гена дiзнався пiд час затримання) – його нiби обухом по головi прибило. Тих два днi, що тривав суд i його тримали за мiсцем колишньоi роботи – у ВТ мiнiстерства на Володимирськiй 33[3 - Внутрiшня тюрма Мiнiстерства держбезпеки УРСР.] – не пам’ятав взагалi. Пiзнiше зауважив, що той час просто таки вивiтрився з його голови. А щось усвiдомлювати вже почав у задушливiй коробцi, що була не пiд зав’язку напхана щойно ув’язненими тiльки тому, що вiдразу по смертi Сталiна утворилася певна катавасiя, i засуджених за «побутовою» i «кримiнальною» статтями звiльняли, не встигнувши вiдправити по етапу.

Амнiстiя… То ж були не такi небезпечнi ЗеКа, як «полiтичнi», еге ж?..

* * *

Етап… Геннадiй Петрович часто i чув, i вживав це слово, котре в СРСР набуло якогось дiеслiвного значення, бо можна було навiть не додавати «вiдправити по» етапу, достатньо було сказати «етап», i в мозку поставав ГУЛАГ – цей страхiтливий i потворний велетень дармовоi рабськоi працi тих, кого зжер дракон Радянського Союзу й навiть не вдавився.

Навiть клубок у горлi не став. А слiвце ж iз самого початку було французьке й означало зупинку вiйськ на шляху до великоi мети, перевалковий табiр. І воно десь таким i було для бiльшостi: зупинка, перевалка, поеднання старого й нового життя.

Етап. Пересилка…

У вагонi було душно й спекотно.

Можна було переiнакшити приказку: «стiй, бо падати нема куди». Гена з верхньоi полицi безпорадно озирнувся пару разiв, як йому це дозволяв зробити затиснений мiж двома iншими тiлами тулуб. Потiм опанував себе, примусивши аналiзувати й згадати все, що вiн знае про етапування до мiсця ув’язнення.

Колишнiй чекiст пам’ятав, що ще до дев’яностих рокiв минулого для нього ХІХ сторiччя сибiрськi етапи йшли пiшки, а кому пощастить, тi iхали на конях.