Крижане кохання ГУЛАГу

Геннадiй Петрович його нюхав i доки робив цю вкрай важливу наразi для нього справу, йому здавалося, що вiн вiдчувае давно забутий аромат ужгородськоi заснiженоi весни. В серцi вiд цього защемило, i колишнiй держбезпекiвець, позаяк тепер забрьоханий, виснажений, удягнений у ганчiр’яну арештанську шапочку-ушанку, згадав свое «западенське» вiдрядження, котре не принесло йому нiчого, крiм болю й катарсису. Вiн поморщився вiд щасливоi посмiшки – нечастоi гостi його останнiми мiсяцями. Йому було приемно згадувати.

Болiсно та приемно. Отой Ужгород i себе – позаяк поголеного чекiста пiд прикриттям у далекому Закарпаттi (тодi йому ця область здавалася краем свiту) з iще жеврiючою надiею, що все налагодиться, що все ще може бути: i генеральськi погони, i спокiйне життя-буття. І тепер вiн, вiдбуваючи свiй строк ув’язнення в Сибiру, думав, яким же був щасливим там. Ось там… І то була Украiна. Рiчка Уж, качки, весняний капiж…

Чи вiн уже втратив надiю? Остаточно зрiкся того, що вважаеться можливiстю? (Коли людина зневiрюеться в таких тяжких, надлюдських умовах – все пропало.

Нiколи такому арештанту не бачити волi, душевно не вирватися.) Гена не знав напевне. Тут вiн вiднайшов дещо iнше – якесь нове вiдродження i неабияк дивувався цьому, бо ще рiк тому в Ужгородi вважав, що то е край усьому, i це найбiльше випробування на його життевому шляху. Але ось тут… Нiби все пiшло по новому колу: нова перевiрка долi, нове вiдродження на межi з неможливiстю iснування, однак…

* * *

Усе почалось з етапу.

Його вiдправили до Норильська майже вiдразу. Щоправда тому передував якийсь смiшний суд, на якому колишнього майора за два днi було засуджено за статтею 54 Кримiнального кодексу УРСР. Гена знав, що iй вiдповiдае стаття 58 аналогiчного кодексу СРСР – i то полiтична стаття КК для колишнього чекiста – то як вирок, бо вiдправлять його в особливий табiр, майже до каторжникiв – Горлаг. «Горлаг, – нашептав йому крiзь грати товариш по службi, озираючись навсибiч.  – Горлаг, Гено. Мовчи, ради Бога, мовчи як нiмий стань, що ти з МДБ». І пiшов навшпиньках, аби не вiдлунювалося вiд його черевикiв по всьому пiдземеллю внутрiшньоi тюрми. Гена в напiвмареннi сприйняв слова рогатика[2 - Рогатик (жарг.) – молодший товариш по службi.] i тiльки тодi кивнув чи то з вдячностi, чи по iнерцii. Одне тiльки розумiв – бачить свого друга востанне.

Вiн знав: у Норильську був iще один табiр – Норильлаг.