Світлина Хресної Матері

Як ластiвки ширяли низько над iхнiми головами в синьому небi…

Вiн вiрив в свою iнтуiцiю, i ту безсонну нiч пояснював саме нею. Бо iнших причин не спати в нього не було. Завжди спав як убитий. Хоча нi, не так. Цю фразу забобонно про себе не вживав. Як кiнь, як морський котик, як… вiйськовий.

Доля складалася професiйна, не особиста якась. Та й долю подумки називав не iнакше, як кар’ерою. Дружиною i дiтьми так i не обзавiвся. Складно було навiть уявити себе одруженим, щасливим чоловiком, коли вiдрядження за вiдрядженням, занурення за зануренням.

Та й таке…

* * *

Всi його колишнi однокурсники знайшли собi пару. Хтось назавжди, а хтось, як вже й третю дружину помiняв. Однак, вже спробував, занурився в цей каламутний потiк. А вiн…

Інодi навiть заздрив своему побратиму, Леонiду Івановичу. Той ще в Киiвському котлi[10 - Великомасштабна битва Червоноi Армii i Вермахту в липнi – вереснi 1941 р. в пiд час Другоi свiтовоi вiйни iз захоплення столицi Радянськоi Украiни Киева.] втратив кiнцiвку – i нiчого.

І дружина, i дiти… Думав, як примхливо складаеться доля. Вiн – функцiональний, так би мовити, високий красивий блондин, третього рангу[11 - Капiтан третього рангу в розмовi вiдрекомендовуватиме себе саме так: «Третього рангу…» i прiзвище.]. Без поганих звичок, без позашлюбних дiтей. Зi щирим поглядом чистих очей i незаплямованою честю. А щастя так i не знайшов. Сiмейного вогнища. Залишалось працювати. Остервенiло довбати цю скелю, висловлюючись словами Каменяра. І вiн ii довбав з усiеi сили, що е моцi.

На цьому пiдводному човнi служив вiд самого початку його спуску на воду. Знав кожну гайку, якими було склепано його корпус, кожну деталь i закапелок на ньому, як справжнiй «гайкокрут», адже його БЧ вiдповiдала сама за це: за бак, двигуни, паливну систему, систему енергозбереження, всi дiрки i поломки. Зрiсся з його бортом, немов плющ з руiною, котру тримае i не дае впасти додолу, розвалитися. Стати не функцiональною. Б-130, котрий спершу характеризувався як великий пiдводний човен, став заразом i його дружиною, i дiтьми.

Всiм. Уособленням домашнього вогнища. Надiйнiсть. Фортеця. Прихисток.

І, звiсно, вiн знав все про його Хресну Матiр. Та була вiсiмнадцятирiчною дiвчиною i померла ще в шiстдесятому роцi вiд раку пiдшлунковоi залози. Всiх грошей свiту не вистачило б, аби ii врятувати. Бо здоров’я за грошi не купиш. Вiн бачив ii на плацу пару разiв до ii хвороби, коли Таня стрiмкою, енергiйною ходою приходила бо батька на роботу в легкiй сукенцi.