Світлина Хресної Матері

Кожний шильдик…

Але не будемо вiдволiкатися, любi, давайте вiдчуемо i поринемо туди, вглиб, до баротравм Михайла Сергiйовича i вiдьминського божевiлля корiнноi киянки Фаiни Вiкторiвни. Адже це так прекрасно… i, безперечно, бiльш чуттево, бiльш лiтературно, бiльш людяно, анiж рахувати шильдики. Електрофон – один. Свiтлина хресноi – два. Кап – три. Фаiнi – сорок. Вже сорок… Але ж якi сороковини ii життя казковi, оптимiстичнi, чудеснi… Яка файна тризна у Фаiни з ii недолугими бокалами з чеського… нi, чехословацького кришталю.

Вiн тодi так i не прийшов до ii готельного номеру. Вона щось вiдчувала, однак, змовчала i навiть наступного дня в офiцерському буфетi на його пропозицiю роздiлити з ним тiстечко i чорний-пречорний чай – вiдмовилася. Так само Фаiна вiдмовилася вiд танку з ним в офiцерському клубi, хоча Михайло Сергiйович прекрасно танцював пiсля ленiнградськоi вечiрньоi школи танцiв при будинку офiцерiв ще з 1941 року i ну дуже хотiв продемонструвати iй це свое вмiння. Був лише один вечiр помiж ними, коли вони залишились наодинцi.

Нiчого не вiдбувалось вкрай iнтимного, якщо не брати до уваги дуже вiдверту розмову i тi ii долонi на його скронях… Однак. Фаiна Вiкторiвна не звикла впускати в свое життя стороннiх. Вона завжди встигала втекти до того моменту, коли все ставало аж занадто серйозно. Та й що може бути такого аж вкрай серйозного мiж сорокарiчною дивачкою i здичавiлим одинаком, «морським вовком»? І цього разу Фаiна собi не зрадила i вчинила так само, як завжди бувало в подiбних ситуацiях: поспiхом зiбралася i виселилася з готелю при вiйськово-морськiй базi, навiть не попрощавшись зi своiм капiтаном.

Однак, Михайло Сергiйович був не з тих, що вiдступають, i зателефонував на ii киiвський номер вiдразу ж по тому, як журналiстка повернулася до Киева.

– Вiтаю, Фаiно.

– Це ви..?

– Менi приемно, що ви пiзнали мiй голос…

А потiм почався перiод довгого осадного положення… Котрий тривав вже ось як без малого три мiсяцi i два тижнi… Три лiщини для Попелюшки.

Рiвно три горiшка. Перший був ii народження, другий – те доленосне iнтерв’ю з Михайлом. Чи буде третiй?..

* * *

Тож Фаiна в тонкому пеньюарi мчить вiдчиняти дверi i, немов та горлиця, заламуе своi тонкi зап’ястки на ходу. З вiкна iй свiтить вагiтний мiсяць i байдуже, що вiн не розродиться.

За дверима стояла старенька сусiдка з однокiмнатноi квартирки навпроти з домашнiм наполеоном в тремтячих, поцяткованих пiгментними плямами натруджених руках.