Світлина Хресної Матері

 – По пеленгу 115 градусiв шум гвинтiв бойового надводного корабля!

Було дано команду початку навчальноi бойовоi тривоги. Їхня субмарина лягла на курс i попрямувала на перехоплення цiлi.

Приблизно за двадцять хвилин вони наздогнали свою навчальну цiль, повнiстю стали на iхнiй курс i були готовi торпедувати. Завдання було виконане. Незабаром надiйшла команда «Вiдбiй» i на Б-130 стало тихо…

* * *

В кают-компанii пiд час всiеi цiеi незрозумiлоi iй органiзованоi навчальноi тривоги залишилась лише Таня – «Хресна Матiр» субмарини.

Дiвчина обережно потягнулася в фотокартцi, пiсля того як переконалася, що ii нiхто не бачить. Потiм трохи висунулась з рамки i подивилась на картину в формi iлюмiнатора, де було зображено iхнi човни в нiчних водах океану, i хитро пiдморгнула зорi:

– Нi, ну ти бачиш? Вона таки зробила це, повинуючись невидимiй силi. Тiльки-но. Довго заливалась шампанським, била бокали, а потiм, повинуючись невидимим силам, зробила те едине божевiльне, що врятуе його.

І нас разом взятих. Води ж прийняли ii жертву?

– Аякже. Зачот, – по-дiловому вiдказала Хреснiй Матерi найяскравiша зоря.

– І де вони? Ходять?

– Та де…! Такi довгi i цупкi, ледь не стриножили лопатi основного гвинта та валовоi лiнii i нас не потопили. Мае сильну енергетику в собi. Зараз, стривай.

За цими словами зоря зникла з небосхилу на картинi i пiрнула в темнi води. Таня з цiкавiстю спостерiгала, як ii яскраве свiтло пiдсвiчуе днище iхньоi субмарини.

Потiм ранкова зоря виринула з якимось невагомим мокрим клубком i перелетiла до Хресноi в свiтлину:

– На, тримай. Заплети iх в коси i нехай будуть у тебе. Це наш оберiг вiднинi. Заховаеш?

– Звiсно, – з радiстю проказала Таня i почала обережно сплiтати в двi тугi коси чорних, ледь помережаних сивиною змiй.

«Як завжди…»

Поки Фаiна обрiзала своi довгi коси i цим самим рятувала свого Пролiска, поки вiн, себто кап-три Михайло Сергiйович, переживав за квiти, котрi так i не потрапили до рук його коханоi в день ii ювiлею, на iншому кiнцi свiту, але в усе тiй же неосяжнiй нi серцем, нi розумом краiнi Рад… Бiля вiкна, на своiй Нiколiнiй Горi, стояла жiнка.

Так, i вона також своею поетичною натурою вiдчувала ту енергiю припливiв i вiдпливiв. Ту саму, що керувала дiями Фаiни, допоки вона вiдтинала собi волосся, вiдхрещувалась вiд своiх змiй, що були з нею iз самого дитинства.