Товариство осиротілих атеїстів

– Воно й видно… Який ти радий…

Майор обперся лiктями на липкий вiд розлитих коктейлiв стiл i кивнув завiдуючому баром. Той моментально дав вказiвку, непомiтну для стороннього погляду, i юний спiвак, виглядаючи з оркестровоi нiшi, затягнув Богданову улюблену:

В день,

когда прощались с тобой,

Печально плакал прибой

Под плеск волны голубой.

Ты

оставил мне только сны,

Но обещал до весны

Живым вернуться с войны.

Майор мугикав у такт, аж раптом Богдан не витримав:

– Ти думаеш, менi приемно, що рiк у ленiнградський розвiдшколi – коту пiд хвiст? Я ж на хорошому рахунку у начальства.

А тут…

– То що сталося? – посерйознiшав майор.

– Волосся i зрiст…

– Що?

– Сказали – не можу займатися зовнiшнiм стеженням. Я ж високий блондин. Такi стають розвiдниками лише у кiнофiльмах. Ти що, гадаеш, якби такий спiвробiтник, як iз «Подвигу розвiдника», Федотов, справдi iснував – вiн би виглядав, як актор Кадочников[17 - П. Кадочников в радянському художньому фiльмi 1947 р.

«Подвиг розвiдника» грае головну роль майора О. Федотова. Сам актор напрочуд красивоi зовнiшностi.]?

– Щось ти загнув…

– Я? Та нi. То не моi слова. Я тобi цитую свого начальника. І хоч я нi в чому не винен… Але ось так… – Потiм Богдан перервався, гукнувши до офiцiанта: – Менi ще коктейль, будь ласка. Тiльки без лимона i не треба лiкеру. Просто горiлки налийте!

***

Геннадiй Петрович у своi спогади нещодавньоi зустрiчi з товаришем так далеко полинув, що ледь не впав з перекладини, виконуючи ранковi вправи на подвiр’i.

Красивий, дебелий, з випуклими бiцепсами i крапельками пролетарського поту поверх майки та галiфе. Усе – як годиться. Чистокровний слов’янин, яким вiн себе вважав. Без усiляких там галичанських, середньоазiйських та iнших домiшок. Звiсно, вiн не був шовiнiстом. Просто трохи зверхньо ставився до iнших нацiональностей. Це – м’яко сказано. Майору спало на думку: «Слава…Сталiну, що в рiдному вiддiлку з розробляння духовенства усiх конфесiй я можу бути таким гарним, i нiхто мене за це звiдти не попросить».

Я

Насправдi тридцятивосьмирiчний майор Геннадiй Петрович, котрий все чекав на чергове пiдвищення «за термiном» не був анi зразком чоловiчоi краси, анi хоча б «в другому ешелонi», так би мовити. Однак неймовiрна цiлеспрямованiсть, iдейнiсть, що вилискували в очах собачою покорою до начальства, i пряма причетнiсть до вiддiлку «О» надавали йому певного геройського флеру. Особливо в очах жiнок.