Життя в рожевому

Знадвору на нього дмухнув холодами й дощами кiнець сибiрського вересня, нiби промовляючи: «Готуйтесь уже, небораки, до зими. Час настав». Усередину ломилася якась баба з оберемком у руках. Іван Краузович по тихому писку з нього зрозумiв, що в ньому немовля. Однак Дядя Стьопа нiкого всередину не пускав. Нiколи. Пiсля хвилинних роздумiв, вiн сказав бабi: «Давай сюди» i вихопив iз ii рук замотане в хустку дитя.

* * *

Розгорнув ту хустку на столi, що був i за кухонний, i за операцiйний, коли шаман входив у транс i його руки опинялися всерединi хворого людського органiзму.

Вiн так зцiлив уже не одного мiсцевого мешканця, хоча Шановному Івану забороняв дивитись на те все. Тому Іван Краузович пiдглядав, непорушно причаiвшись за пiчкою, викладеною чудовою майолiкою, однак жодного разу не вгледiв чогось такого, що б йому допомогло розгадати той секрет. Ну як? Як шаман iз заплющеними очима, трохи розгойдуючись iз боку в бiк у трансi, виймае той хворий, пульсуючий апендицит, а пацiент не стiкае кров’ю? Тiльки голими руками виймае. І руки в нього чистесенькi, нiяких слiдiв «людських рiдин» (як Дядя Стьопа називав кров, сльози й гнiй) на тих руках немае. Немае i слiду на тiлi прооперованого вiд операцii. І якби не залишки тих закривавлених людських органiв, що, здавалося Івану Краузовичу, ще трiпаються i скорочуються, намагаючись жити, в брудному оцинкованому вiдрi, в котре шаман кидав продукти операцii, то Іван Краузович би просто собi думав, що йому все те ввижаеться.

Адже щоразу, коли вiн ховався у своему схронi за пiчкою, находив на нього дивний стан.

Нiби сновидiння перемiшувалися з дiйснiстю у якомусь казковому танку. В головi трохи паморочилось, i як колишнiй професор лiнгвiстики Киiвського унiверситету не намагався розгледiти, що шаман виробляе над новим непорушним пацiентом, який без жодноi анестезii лежить у шамана на столi, нiяк йому це не вдавалося… Натомiсть силомiццю, поза його волею, думки линули до майолiки, якою була облицьована пiчка. Вiн починав роздивлятися дивовижних звiрiв на нiй, торкатись пучками пальцiв тих чудернацьких вiзерункiв…

І чого тiльки не було на тих керамiчних плитах!.

. І мiфiчнi оленi iз зiркою мiж рогами, i смерек, i казковi птахи, i риби, i заснiженi гори, звiсно ж… Ну куди ж Сибiр без риби й снiгу?

– Треба вводити в транс, – винiс свiй вердикт шаман.

– Що? – нiби отямився вiд сну Іван Краузович.

– Треба присипляти малого, – повторив шаман i рiшуче подивився на свого пiдопiчного. – Інакше не виживе.