Життя в рожевому

Іван Краузович не здавався:

– Ну, це як на весiллi: «весiльний генерал» мае обов’язково викрасти наречену, але ж то не по-справжньому. Ну, розумiеш?

– Що «не по-справжньому»? Викрадення нареченоi чи зречення вiд тебе сина? – не здавався шаман.

Експрофесор собi подумав: «Чи вiн справдi намагаеться зрозумiти, чи кепкував з мене?» Втiм, Іван Краузович усвiдомлював, що мозок «дядi Стьопи» справдi побудований так, що той нiколи не зрозумiе, як це: зрiкатися когось рiдного, аби не потрапити до в’язницi.

– Усе не по-справжньому… – насамкiнець iще раз проказав Іван Краузович, усвiдомлюючи, що не вдасться пояснити й просто волiючи закрити цю гостру для нього тему.

– Хм, коли Єжов перетворив Сибiр на мiсце масових куркульських заслань i ви, зеки, сюди хлинули, немов весняна повiнь, яка на берегах Бердi[29 - Рiчка в Росii, права притока Обi. На нiй розташованi селище мiського типу Маслянино, мiста Іскiтим i Бердськ.] несподiвано почалася у квiтнi, коли б ще мав тривати льодостав, то нам також здавалося, що це не по-справжньому, – вiдказав шаман так, щоб ледь чутно було навiть самому йому, не те що його пiдопiчному.

Однак Шановний Іван той тихий шепiт почув i таки вибухнув:

– То чого ти «Дядя Стьопа»? – роздратовано запитав Іван Краузович. – Бо мiлiцiонер? Чи, бо, живеш, немов на заставi Іллiча[30 - Назва площi в центрi Москви й однойменна назва кiнофiльму про молодь, котра починае самостiйно жити, ще точно не уявляючи, як це правильнiше зробити в реалiях СРСР пiсля ХХ з’iзду партii.

] – в самому центрi Космосу? Чого?! Бо все знаеш? Знаеш напевно, що мiй син мене не любив? Якщо ти все знаеш, то скажи менi, що було б iз моiм единим сином, Леонiдом, якби вiн у своему Нахiмовському, акурат перед складенням присяги й вiдправленням на фронт, мене не зрiкся?!

У ту саму мить, коли б вiдповiдь дядi Стьопи напевно спричинила неабияку сварку мiж чоловiками, нiби рятуючи ситуацiю, почувся стукiт у дверi iхньоi хатини.

За тим почулось тихе шарудiння, i хтось почав благати: «Дядю Стьопо, вiдчини, прошу… Дитя прихворiло… Що робити – не знаю… В таку пiзню годину до районноi полiклiнiки вiдомо не доiду… Знамо, ти можеш допомогти… Ти по всiй окрузi людей зцiлюеш! Прошу…»

– А Дядя Стьопа я, бо «Дядя Степа всем знаком!» О! Бачиш, у яку пiзню годину мене хтось благае про допомогу?

Шаман зиркнув на шановного Івана, пiдняв вказiвний палець i пiшов вiдчиняти дверi.