Звитяга, слава і любов

– Здорова була, баба Ганя, – поздоровалася Марiчка зi старою сусiдкою, – i вам води принести?

– Дякую тобi, Марiчка, менi Тарас принiс. Ти менi краще допоможи курку загнати, перелетiла через паркан окаянна.

У палiсаднику топталася строката курка i клювала дощового черв'яка. Марiчка поставила вiдра, виламала лозину i загнала курку у двiр.

– От спасибi тобi, Марiчка, – подякувала сусiдка, – компотом тебе пригостити?

– Нi, дякую, баба Ганя, менi по воду поспiшати треба, мати чекае.

Марiчка поквапилася до криницi.

Неподалiк вiд колодязя пiд високим в'язом стояли молодi козаки, а поруч з ними на пеньку сидiв старий дiд Яким Чумак, притримуючи свою потерту тростину. Данило Горицвiт, козак неповних дев'ятнадцяти рокiв, спритно махав двома шаблями.

– Козак молодий, а вправнiсть стара. Молодець! Перший козак здав iспит, другий, готовсь, – командував дiд.

Данило передав шаблю Трохима Лисицi своему друговi та ровеснику Пахому Гордiенко.

– Лях ошуюю, – кричав дiд, – куди розвернувся! Я казав злiва, а ти одесную повертаешся.

Все, вже лежиш, немов поранений бирюк[2 - Бирюк – ведмiдь.]. Передавай шаблi наступному.

– Дiд, ти можеш просто виражатися? – розсердився Пахом. – Ошуюю, ошуюю.

– Ти на рожон не лiзь, молодий ишо. Ти учись у староi гвардii, – говорив дiд, набиваючи люльку тютюном.

Пахом передав шаблi Трохиму Лисицi, дев'ятнадцяти рокiв, i той спритно почав обмахуватися ними.

– Нi, нi, не годиться! – закричав дiд Яким.

 – Що ти, як дiвка на виданнi лозою вiд мух косно[3 - Косно – повiльно.] вiдбиваешся. Треба темп дотримуватися. Спiвай зi мною. Бийся, бийся, за свободу бийся, а ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся. І швидше.

– Бийся, бийся, за свободу бийся, а ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся, – пiдхопили козаки.

Трохим вправно махав шаблями в такт пiснi.

– О, зовсiм iнший кисiль, – сказав дiд. – Пахомка, бери шаблi, друга спроба, ти вже потщися[4 - Потщися – постарайся.], не пiдведи, козак.

Тут козаки побачили Марiчку, яка несла коромисло.

– Ти що, Данило, плямами зашарiвся весь? Дивись, долонi спiтнiють, шаблю урониш, – попередив дiд. – Так, не дiвка – вогонь, ладна, руката, лiпша на хуторi, вся в матiр, така ж травниця. І бабка iх була травниця. Ой, як я за нею, немов вуж увивався. Жаль, Уляна молодою загинула вiд руки османця.

– Данило, дружище, ти що обiмлiв? Ляхiв в бою не боявся, а дiвки злякався? – шепнув Пахом.