Пасербки восьмої заповіді

Природно, цим «кимось» радiсно зголосився бути його новий друг Джозеф. Тим бiльше, що до маетку було йти – на заячий скiк.

– Н-нi-i, через в-ворота м-ми не пiдемо! – вирiк п’яний, але, з усього видно, досвiдчений у таких пригодах Альберт. – Отут е хв-вiртка, то я крiз н-неi завжди, коли це… як зараз… – i вiн плювком показав Джошевi, куди його треба тягти.

Хвiртка замикалася на слабеньку клямку, яку нескладно було вiдкрити з будь-якого боку, i яка навiть не рипнула, коли Альберт, похитнувшись, навалився на неi усiм своiм важким тiлом.

Видно, слуги, пiсля черговоi пиятики частенько поверталися в маеток цим шляхом, тому справно змазували петлi.

– А собаки нас не порвуть? – занепокоено поцiкавився Джозеф.

– Нi-i! – впевнено мотнув головою Альберт. – Їх майн лiбер Гельмут за схiдним флiгелем т-тримае, коло стаень. І на прив’язi. Щоб – анi гу-гу… Коли м-ми, як сьогоднi…

Джозеф провiв садiвника до прибудови, що правила Альбертовi за житло, почекав за дверима, поки той захропе, i швидко огледiвся.

Мiсяць свiтив яскраво, i Джош майже вiдразу побачив чорний хiд, розташування його визначив ще вдень, спостерiгаючи за слугами. Нечутно сковзнувши в тiнь будинку, що нависав над ним, Джозеф торкнув холодну бронзову ручку та легенько потягнув ii на себе. Дверi трохи пiддалися, але вiдчинятися не хотiли.

«Гачок. Ізсередини, – здогадався Джош-Мовчун. – Ножем пiдчепити – тiльки й дiла. Або замка немае, або ним не користаються. Ну, Грижо…»

Вiн посмiхнувся вiд задоволення й попрямував до хвiртки.

Була чимала спокуса залiзти в будинок негайно, але Джозеф давно вже не був новачком.

Спiшити – людей смiшити.

4

Ще один день Джош витратив на вивчення розпорядку дня в будинку, а ввечерi, спостерiгаючи за освiтленими вiкнами, намагався визначити: у якiй кiмнатi може бути колекцiя, котра його цiкавить? Джозефовi здавалося, що йому майже поталанило; в усякому разi, потрiбна кiмната мiстилася, очевидно, у пiвнiчному крилi будинку, найпевнiше, на другому поверсi.

Для себе Джош вiдзначив кiлька придатних вiкон i прикинув, у який бiк йому треба буде рухатися.

Бiльше за такий короткий час годi було довiдатися, i Джозеф вирiшив покластися на щастя та власну спритнiсть. Обчистити будинок, що поринув у сон, навряд чи буде складнiше, нiж кишенi перехожого.

Хвiртка, як i минулого разу, вiдчинилася тихо, i Джош летючою тiнню ковзнув до чорного ходу. Бiля дверей завмер, прислухався. Усе спокiйно.