Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка

– Нi, тiльки хвильку, – заспокоiв мене Лiкар. – За хвильку вона повернеться.

І саме тодi я побачив першi вiдблиски вогню десь на верхньому схiдцевому майданчику. Усi звiрi вiдразу ж затихли.

– Я думав, ви живете один, – сказав я Лiкаревi.

– Так воно й е, – сказав вiн. – Це Чап-Чап несе свiтло.

Я поглянув угору на сходи, намагаючись збагнути, про кого йдеться. Що там було далi за схiдцевим майданчиком, я побачити не мiг, зате я чув надзвичайно дивнi кроки на вищому прольотi сходiв. Звук був такий, наче хтось зiстрибуе з однiеi сходинки на iншу, причому на однiй нозi.

Коли свiтло спустилося нижче, воно стало яскравiшим i почало вiдкидати дивнi тiнi, що стрибали по стiнах.

– Ну нарештi! – промовив Лiкар. – Мила добра Чап-Чап!

А потiм менi здалося, що це насправдi сон. Бо з-за повороту схiдцевого майданчика висунула шию i застрибала вниз по сходах на однiй нозi бiла без жодноi плямочки качка. А в своiй правiй лапi вона тримала запалену свiчку!

Четверта глава. Вiф-ваф

Коли нарештi я змiг оглядiтися навколо, то виявилося, що передпокiй справдi був повний тварин.

Менi видалося, що майже кожен вид живих створiнь, що мешкали в окрузi, був тут присутнiй: голуб, бiлий щур, пугач, борсук, галка… Тут була навiть маленька свинка, яка щойно зайшла в дiм iз дощового саду i ретельно витирала ноги об килимок, а свiтло вiд свiчки давало виблиски на ii мокрiй рожевiй спинi.

Лiкар узяв свiчник вiд качки й повернувся до мене.

– Дивися, – сказав вiн, – ти маеш зняти цей мокрий одяг… До речi, як твое iм’я?

– Томмi Стаббiнс, – вiдповiв я.

– О, а ти не син Джейкоба Стаббiнса, шевця?

– Так, – пiдтвердив я.

– Прекрасний чоботар твiй батько, – вигукнув Лiкар. – Ти бачиш оце? – i вiн пiдняв праву ногу, щоб показати величезного чобота, який носив. – Твiй батько пошив менi цi чоботи чотири роки тому, i вiдтодi я iх ношу не знiмаючи, – прекраснi, чудовi чоботи. Так, а тепер слухай, Стаббiнсе. Тобi необхiдно помiняти всi цi мокрi речi, причому швидко. Зажди хвилинку, поки я позапалюю побiльше свiчок, а потiм ми пiднiмемося нагору й знайдемо якусь суху одежу.

Тобi доведеться одягти мiй старий костюм, поки твоi речi не висохнуть на кухнi бiля вогню.

Отож вiдразу ж як свiчки було запалено скрiзь у рiзних частинах будинку, ми пiднялися по сходах, а коли зайшли до спальнi, Лiкар вiдчинив велику шафу i вийняв два набори старого одягу. Ми його одягли, а мокрi речi знесли вниз до кухнi й розпалили багаття у великому камiнi.