Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка

Пальто Лiкаря, яке я одягнув, було таким великим для мене, що я весь час наступав на його фалди, коли допомагав носити дрова з пiдвалу. Але дуже скоро у нас уже було велике вогнище, що весело палало в камiнi, i ми розвiсили навколо нього на стiльцях нашi мокрi речi.

– Ну, а тепер треба приготувати якусь вечерю, – запропонував Лiкар. – Стаббiнсе, ти ж, звiсно, залишишся й повечеряеш зi мною?

Менi вже почав страшенно подобатися цей кумедний маленький чоловiчок, який називав мене Стаббiнс, замiсть Томмi або дорогий юначе (я так ненавидiв, коли мене називали дорогим юнаком!).

А цей чоловiк, схоже, з самого початку почав ставитися до мене так, наче я був його дорослим другом. І коли вiн запросив мене залишитися й повечеряти iз ним, я був страшенно гордим i щасливим. Та раптом я згадав, що не попередив маму, що прийду пiзнiше. Тому з великою прикрiстю вiдповiв:

– Дуже вам дякую, я б iз радiстю залишився, та боюся, що моя мама почне непокоiтися i думати, куди це я подiвся, якщо я не повернуся вчасно.

– Ох, але ж, дорогий Стаббiнсе, – зауважив Лiкар, пiдкидаючи ще одне полiно в багаття, – твiй одяг iще не висох.

Ти все одно мусиш чекати, правда ж? А поки його можна буде одягати, ми встигнемо вже й приготувати вечерю, i з’iсти. Ти не бачив, куди я поклав свою сумку?

– Гадаю, вона все ще у передпокоi, – сказав я. – Пiду подивлюся.

Я знайшов саквояж бiля вхiдних дверей. Вiн був зроблений зi шкiри i виглядав дуже-дуже старим. Одна з його защiпок зламалася, тож вiн був перев’язанiй посерединi шматком шнура.

– Спасибi тобi, – подякував Лiкар, коли я принiс йому саквояж.

– У ньому що, були всi вашi речi, якi ви взяли з собою у подорож? – запитав я.

– Так, – вiдказав Лiкар, розв’язуючи шнур. – Я не вважаю, що потрiбно багато багажу. Це така морока. Життя занадто коротке, аби перейматися такими дурницями. І в цьому справдi немае жодноi необхiдностi, повiр менi. Ти не знаеш, куди я подiв цi сосиски?

Лiкар копирсався в нутрощах саквояжа. Спочатку вiн дiстав паляницю свiжого хлiба.

Потiм з’явилася скляна банка з незвичайною металевою покришкою зверху. Вiн потримав ii проти свiтла вельми обережно перед тим, як поставити на стiл, i я помiтив, що всерединi плавае якесь дивне морське створiння. І нарештi Лiкар витягнув фунт сосисок.

– А тепер, – промовив вiн, – усе, що нам треба, це сковорода.

Ми зайшли на кухню, де на стiнах висiли глечики та пательнi. Лiкар зняв сковороду для засмажки. Всерединi вона виявилася досить заiржавiлою.