Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка

Джо iнколи брав мене з собою у свiй рибальський човен, i коли починався вiдплив, ми веслували вниз по рiчцi аж до самого моря, щоб назбирати устриць та мiдiй i наловити омарiв на продаж. І там на холодних i самотнiх болотах ми могли бачити, як летять дикi гуси, i кроншнепи, i червонодзьобi кулики, i багато iнших видiв водяних птахiв, що живуть у заростях солонцю й високоi трави на великих солоних маршах. А коли увечерi знову починався приплив i наш човен поволi повз угору по рiчцi, ми дивилися, як блимають у сутiнках лiхтарi на Королiвському мосту, нагадуючи нам, що вже час пити чай i грiтися бiля багаття в камiнi.

Іншим моiм другом був Меттью Магг, на прiзвисько Котяче М’ясо. Це був кумедний дiдусь, сильно косоокий. Виглядав вiн страшнувато, але порозмовляти з ним завжди було дуже приемно. Вiн знав усiх у Паддлбi, у тому числi й усiх собак та котiв. У тi часи бути продавцем м’яса для котiв було звичайною професiею. Ви могли побачити практично кожен день, як такий торговець проходить по вулицi з дерев’яним лотком, повним шматкiв м’яса, нанизаних на шпичаки, i горлае: – М’ясо! М’-Я-С-О! І люди платили йому, щоб дати це м’ясо своiм котам та собакам, замiсть того щоб годувати iх собачими сухарями чи недоiдками зi столу.

Я любив гуляти по мiсту зi старим Меттью i спостерiгати, як коти й собаки пiдбiгають до садових хвiрток, щойно зачують його голос. Інколи вiн дозволяв менi, щоб я сам давав м’ясо тваринам, i для мене це було величезне задоволення.

Вiн дуже багато знав про собак i називав менi назви рiзних порiд, коли ми ходили по мiсту. У нього в самого було кiлька своiх собак, одна, гонча, дуже швидко бiгала, i Меттью часто вигравав iз нею призи на суботнiх перегонах; iнший пес, тер’ер, вправно полював на пацюкiв. Котяче М’ясо навiть винаймав свого щуролова мельникам i фермерам, це був його додатковий заробiток поряд iз продажем м’яса для домашнiх улюбленцiв.

Моiм третiм великим другом був Люк Вiдлюдник.

Але про нього я розповiм вам дещо пiзнiше.

Я не ходив до школи, бо мiй батько був занадто бiдний, щоб за неi платити. Проте я страшенно захоплювався тваринами. Тому й проводив час, колекцiонуючи пташинi яйця й метеликiв, ловлячи рибу на рiчцi, блукаючи поза мiстом в пошуках ожини й грибiв, а також допомагаючи ловцевi молюскiв штопати його сiтi.

Так, у тi давнi-предавнi днi я жив надзвичайно приемним життям, хоча, звичайно ж, тодi я так не думав.