Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка

Деякi говорять бiльше, нiж iншi; деякi говорять тiльки мовою жестiв, як глухонiмi. Та Лiкар, вiн розумiе iх усiх – i птахiв, i звiрiв. Хоча ми, тобто вiн i я, тримаемо це в секретi, бо люди тiльки засмiють тебе, як ти iм таке розкажеш. Ну, а вiн може навiть писати мовою тварин. А потiм читае вголос своiм улюбленцям. Вiн написав книжки з iсторii мовою мавп, вiршi мовою канарок i жартiвливi пiсеньки, щоб iх спiвали сороки. Це все факти. А тепер вiн намагаеться вивчити мову мушель. Але каже, що це страшно важко, i вiн кiлька разiв сильно застудився, бо занадто довго тримав голову у водi.

Вiн великий чоловiк.

– У цьому я й не сумнiваюся, – сказав я. – Хотiв би я, щоб вiн був удома i я змiг би з ним познайомитися.

– Ну що ж, ось i його будинок, дивися, – показав Котяче М’ясо, – отой на поворотi вулицi, вiн трохи на узвишшi, так наче сидить на мурi понад дорогою.

Ми вже вийшли за межi мiста. І будинок, на який указав Меттью, був досить маленьким i стояв окремо вiд iнших. Зате виглядало так, що його оточуе великий сад; i цей сад розташувався набагато вище вiд рiвня дороги, так що потрiбно було пройти цiлий пролiт сходiв, для того щоб потрапити до головних ворiт нагорi.

Я бачив, що в саду росте багато гарних фруктових дерев, бо iхнi гiлки подекуди звисали з-понад муру. Проте сам мур був таким високим, що я не мiг роздивитися щось iще.

Коли ми порiвнялися з домом, Меттью пiднявся по сходах до ворiт, а я слiдом за ним. Я гадав, що вiн збираеться зайти в сад, однак ворота виявилися замкненими.

З будинку вибiг пес. Вiн забрав кiлька куснiв свiжини, якi Котяче М’ясо просунув мiж гратками, i ще кiлька паперових кулькiв, повних зерна i висiвок. Я звернув увагу, що пес не став тут же iсти м’ясо, як це зробив би будь-який звичайний собака, а забрав усi принесенi припаси з собою в будинок i зник. У нього навколо шиi був цiкавий широкий ошийник, який виглядав так, наче його зроблено з бронзи абощо. Пiсля цього ми пiшли собi геть.

– Лiкар ще не повернувся, – пояснив Меттью, – а то ворота не були б замкнутi.

– А що це були за продукти в паперових кульках, якi ти вiддав собацi? – запитав я.

– А, це була провiзiя, – сказав Меттью. – Їжа, щоб тварини iли. У Лiкаревому будинку просто повно його улюбленцiв. Я приношу продукти собацi, поки Лiкаря немае, а собака роздае iх рештi тварин.

– А що це за такий незвичайний ошийник вiн носить навколо шиi?

– Це собачий ошийник iз чистого золота, – вiдповiв Меттью.