Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка

Перше, що я почув, як дiстався базарноi площi, це як хтось вигукуе: – М’-я-с-о! М’-Я-С-О!

«А ось i Меттью Магг, – сказав я собi. – Вiн точно мае знати, де живе цей Лiкар. Меттью знае всiх».

Я поспiшив перетнути майдан i встиг його упiймати.

– Меттью, – сказав я, – а ти знаеш Лiкаря Дулiттла?

– Чи я знаю Джона Дулiттла! – перепитав вiн. – Ну, можна припустити, що таки знаю! Хлопче, та я знаю його так само добре, як свою дружину, навiть менi iнколи здаеться, що й краще! Це великий чоловiк, дуже великий чоловiк.

– А ти можеш показати менi, де вiн живе? – попросив я. – Хочу вiднести до нього цю бiлочку. У неi зламана нiжка.

– Звiсно, – вiдгукнувся Котяче М’ясо. – Я якраз проходитиму повз його будинок. Ходiмо я тобi покажу.

І ми пiшли далi вдвох.

– О, я знайомий iз Джоном Дулiттлом уже роки i роки, – сказав Меттью, коли ми вибралися з базарноi площi. – Але я майже впевнений, що зараз його нема вдома. Вiн десь подорожуе. Хоча вже мае повернутися з дня на день. Я покажу тобi його дiм, i ти знатимеш, де його шукати.

Увесь час, поки ми йшли по Оксенторпськiй дорозi, Меттью практично не припиняв розповiдати про свого великого друга Лiкаря Джона Дулiттла, Доктора Медицини. Вiн говорив так багато, що зовсiм забув вигукувати: – М’ясо! аж поки ми раптом не помiтили, що услiд за нами терпляче йде вже цiла процесiя з собак.

– А куди вiдправився в подорож Лiкар? – запитав я, поки Меттью роздавав м’ясо усiм iм навколо.

– Не можу тобi сказати, – вiдповiв вiн. – Нiхто нiколи не знае, нi куди вiн iде, нi коли вiн iде, нi коли повернеться назад.

Вiн живе сам-один, якщо не вважати хатнiх улюбленцiв. Вiн здiйснив великi подорожi i чудовi вiдкриття. Останнього разу, як вiн повернувся додому, то розповiв менi, що знайшов плем’я червоношкiрих iндiанцiв у Тихому океанi. Так от, вони жили на двох островах. Чоловiки жили на одному островi, а iхнi жiнки – на другому. Недурнi люди, хоч деякi з них i дикуни. Вони зустрiчалися тiльки раз на рiк, коли чоловiки вiдвiдували дружин на велике свято – скорiш за все на Рiздво. Так, вiн таки прекрасна людина, цей Лiкар. А щодо тварин, ну так нiхто про них не знае стiльки, скiльки знае вiн.

– А як йому вдалося так багато узнати про звiрiв? – запитав я.

Котяче М’ясо зупинився, нахилився й прошепотiв менi у вухо:

– Вiн говорить iхньою мовою, – сказав вiн хриплим, загадковим голосом.

– Мовою тварин? – скрикнув я.

– Авжеж, – кивнув Меттью. – Усi тварини мають якийсь рiзновид своеi мови.