Країна розбитих сердець

А це?! Якi змiни воно внесе в ii життя?

…Пiсля того, як вiн призначив ii старостою потоку, i всi присутнi встигли роздивитися цю красиву, але вкрай здивовану i збентежену жiнку, вона майже на «ватних ногах» спустилась зi сцени i сiла бiля своеi сусiдки Свiтлани. Подумала: «Добре, що вчора познайомилась iз нею, бо сама в такiй ситуацii не могла б приховати хвилювання».

Зараз iй украй потрiбно було з кимось перемовитись хоча б словом, аби тiльки зняти напруження. Вiдчула, що серце мало не вирветься з грудей.

Вiн знову мимоволi довiв ii майже до iнфаркту!!!

…Директор вийшов з аудиторii. Викладачi за чергою розповiдали слухачам плани навчань та своi вимоги. Уляна щось записувала в зошит, перемовлялась зi Свiтланою, але в одну мить вона зовсiм збайдужiла до цих курсiв i робила нотатки за iнерцiею – «про людське око», у неi в головi були думки тiльки про те, як вони зустрiнуться наодинцi, про що будуть говорити… Улянi здалось, що вступна частина тривае вiчнiсть.

Як вона хотiла з ним побачитись i як водночас боялася цiеi зустрiчi…

…Нарештi, по-шкiльному голосно, продзвенiв дзвiнок, i викладачi залишили зал. Курсанти зашумiли, почали дiлитися враженнями. Деякi пiдiйшли до Уляни, як до старости, з питаннями, якi вона мала з'ясувати в директора.

Вона зiбрала свою дiловитiсть в один «зграбний кулак» i почала занотовувати необхiдне. Поспiлкувавшись iз колегами, вийшла з навчального класу i пiшла шукати кабiнет директора.

Розвiдувальний маневр закiнчився надзвичайно швидко – за декiлька десяткiв метрiв були красивi дубовi дверi, якi разюче вiдрiзнялися вiд решта дверей, помальованих набiло, i навiть якби на цих дверях не було таблички «Приймальня», однаково можна було безпомилково здогадатись, що тут сидить шеф цiеi установи.

Уляна переступила порiг i потрапила в затишну кiмнатку, де за комп'ютером сидiла молоденька симпатична дiвчина.

Вона пiдняла очi й приемним голосом спитала: «Ви староста потоку? А директор на вас уже чекае». Встала з-за столу, ввiчливо вiдчинила дверi i сказала: «Романе Івановичу, до вас прийшли, можна запросити?».

Уляна хвилюючись попрямувала до кабiнету, подякувала секретарцi, яка приязно iй усмiхнулась у вiдповiдь, i зачинила за собою дверi. Роман iшов назустрiч, щиро усмiхаючись, Уляна пiдiйшла до нього i не знала, як поводитися.