Країна розбитих сердець

Їй хотiлося кинутись у його обiйми, завмерти i слухати, як б'еться його серце, вдихати до болю знайомий i рiдний запах, але ii стримували вiдстань часу i посада – вiн директор, а вона прийшла до нього у справi.

Вiн, як i колись, усе вирiшив сам – обняв ii нiжно i в той же час мiцно та поцiлував у губи. Уляна не пручалась – поцiлунок був солодкий i бажаний – ii серце не забуло того кохання, i навiть роки не могли викреслити з ii свiдомостi ту шалену пристрасть, яку вона пережила iз ним.

…Роман не один раз приходив у ii неспокiйнi сни, пестив i пристрасно кохав.

Вона прокидалась вiд чудового сну i заплющувала очi з мрiею, щоб хоча на декiлька хвилин продовжити блаженне видiння та якнайдовше залишитися пiд враженням баченого, i знову пережити цi палкi почуття, якi у снах бувають набагато вiдчутнiшими. Вона не хотiла повертатись у сiру дiйснiсть i буденнiсть!!!

Пiд час кохання з чоловiком Уляна боялась назвати його iменем коханця. І страждала пiсля того, i мучилась, i хотiла бути найкращою дружиною, мамою, господинею.

Пiсля ii зради увi снi вона старалася реабiлiтуватись у реальному життi – в цi днi вона випiкала та варила щось надзвичайне i святкове. Вона щиро хотiла, щоб ii сiм'я була щасливою. А оскiльки Роман був частим гостем ii сновидiнь, то дiм Уляни був завжди доглянутим, а сiм'я нагодована не гiрше, нiж у ресторанi.

Справжне кохання важко вирвати з полону душi та серця i навiть велика вiдстань i час не можуть стати йому на завадi.

…Так вийшло i в них. Вони стояли в кабiнетi, мiцно притуленi одне до одного, – бiднi люди, загубленi в просторi вiчностi, якi вкрали в себе шанс бути справдi щасливими, не зважаючи нi на що.

…У дверi постукала секретарка, i вони вiдiйшли одне вiд одного.

– Романе Івановичу, може, зробити каву?

– Так, Іринко.

Роман та Уляна сiли в зручнi шкiрянi крiсла i дивились одне на одного, не знаючи, iз чого почати розмову. Кава, яку принесла секретарка, була тою ниткою, яка зав'язала розмову. Роман вiдчинив бар i поставив на маленький журнальний стiл два кришталевi бокали та цукерки, нарiзав лимон i почистив апельсини.

Потiм узяв штопор i вiдкоркував пляшку вина. Коли вiн поставив його на стiл, а Уляна прочитала назву «Бiла заздрiсть», то в ii очах з'явилися сльози. Це було iхне вино, яке вони пили i яке збуджувало iх, вливало легенький хмiль в iхню пристрасть i додавало ще бiльшого шалу коханню.

Вiн нiчого не забув!!! Так само, як i вона!!! Ця пам'ять кохання була перемогою над прозою життя.