Сага про…

А то починають про депресiю!!! та до роботи, i всю депресiю, як рукою знiме! Загрузiть свою голову, стiльки ж цiкавого навкруги, та сплануйте, що хочете корисного зробити для себе, близьких та друзiв. І все стане на своi мiсця. Це вiд лiнощiв шукають виправдання своiй духовнiй немочi.

– Ви думаете, що менi було легко виховувати вас четверо, вчителювати i бути керiвником школи, вдома мати невелику господарку та город? Але мене нiхто i нiколи не бачив iз сльозами, хiба що вiд щастя за вас. І ви завжди були нагодованi i вдягнутi мною.

А ще часто наводила приклади iз життя великих людей i говорила про це з таким одухотвореним лицем, що нiхто не смiв навiть поворухнутись. Але зате вони на все життя запам’ятали, що вiдомий нiмецький музикант вiсiмнадцятого сторiччя Людвиг ван Бетховен пiсля важкоi хвороби у тридцять два роки, будучи вже вiдомим композитором i музикантом, повнiстю втратив слух i жив одиноко, нiчого не чуючи, нi друзiв, нi пташок навкруги, лише мрiяв про велике кохання i писав своi генiальнi музичнi твори в цiлковитiй глухотi та у кричущiй бiдностi, що було дуже несправедливо щодо нього.

– Його покликання писати велику музику – щедре Боже провидiння. І дуже шкода, що помер вiн зовсiм молодим. Бо в життi вмирае все, навiть сонце i зiрки, але потiм iхнi променi ще довго освiтлюють наше життя. так i люди повиннi залишити за собою гiдний спомин, бо Божий дар даеться всiм.

Вони не раз нервували, бо iм набридали вiчнi маминi повчання в школi, а потiм – вдома. Вчитель у сiм’i – велике випробування для оточення, iхньоi нервовоi системи на мiцнiсть, особливо в дорослому вiцi, коли батькипедагоги забувають, що дiти вже давно виросли. Але як вода точить камiнь, так i iхня свiдомiсть закарбувала назавжди все добре, чого мама iх навчала. Потiм вони так само наполегливозанудно виховували своiх дiтей, у яких постiйнi батькiвськi вказiвки не раз викликали роздратування.

…найменший брат Марко вiдiзвався:

– ну ти, Павле, як рiдний брат моеi Лесi, iй би також кожен день iсти рибу. Але iдея про власний ставок е цiкавою. Я думаю, що мама сприйняла б iз радiстю таку iдею, Мирося слушно каже.

сидiли далi та згадували маму i свое дитинство, iм так добре було разом, нiби вони були i не на поминках рiдноi мами.