Сага про…

Жiнки попритулювались до своiх чоловiкiв, дiти до батькiв, було любо глянути на цю родину.

надвечiр молодi зi своiми сiм’ями захотiли спати пiд шопою на сiнi, старшi були не проти, бо в хатi задуха. І тим бiльше пiсля похорону не хотiлось, щоб дiти були в кiмнатi, де кiлька годин тому лежала iхня небiжчицямама. Жiнки стелили надворi, дiти були втiшенi цим, нiхто не буде на них цитькати, щоб вони вже нарештi замовкли i спали, та й давно не бачилися разом. назбиралось досить новин… У кожного в цiй родинi було свое життя, яке становило невiд’емну частинку iхнього спiльного iснування, тому що вони були нащадками однiеi людини, яка всiх любила i пестила однаково, в якоi не було кращих гiрших…

…Вони працювали родинним гуртом, жiнки – бiля посуду, чоловiки розставляли по звичних кутках меблi.

Хата була новою i затишною. Христина зводила ii одна, вже без чоловiка, коли дiти були дорослими i одруженими та могли iй допомогти. І тепер у цьому домi вони мали по своiй великiй кiмнатi, де iм вистачало мiсця, щоб переночувати сiм’ями, коли приiздили, i не почуватись, як на вокзалi чи в гостях.

Кiмнати облаштували на свiй смак та пiдтримували порядок у своiй частинi пiд час вiдвiдин, i кожного разу, коли з’iжджались у село, привозили щось нове – бiлизну, рушники, скатертини, посуд. Хата була обжита, бо iхня мама весь час була вдома. тепер треба було думати, як наглядати за спiльним майном… то була проблема не iз легких, яка виникла так несподiвано.

У першу нiч майже нiхто iз дорослих не спав, спочатку сидiли на ганку, говорили i згадували минуле, потiм поступово порозходились по кiмнатах.

Але який може бути сон у батькiвськiй хатi пiсля похорону мами? Зiтхання чулись по усiх кутках. свiтло в маминiй кiмнатi не вимикали цiлу нiч, скрiзь повiдчиняли дверi та позапалювали поминальнi свiчки, щоб мамина душа лiтала помiж своiх дiтей та онукiв i не блудила в темнотi. так закомандувала Люба, i всi згодились. на серцi було так тяжко i маркотно, що лежати в цiлковитiй темрявi нiкому не хотiлося.

…Перед лицем смертi немае хоробрих, усi схиляють голови i думають про вiчнiсть.

на другий день на свiтанку всi дорослi були на ногах. тi, якi спали на сiнi, встали пiзнiше. Завжди голоснi дiти почувалися сиротливо i поводилися без пустувань. Поснiдавши, пiшли до мами на цвинтар, а потiм вовтузилися вдома, кожен шукаючи собi роботу, щоб заповнити душевну пустку.

…тиждень у батькiвськiй оселi злетiв у хатнiх клопотах, роботi в саду i на городi.