Пов'язані Любов'ю

Василь ображено забрав власнi небагатi пожитки та й переiхав до своiх батькiв на другий кiнець села. А потiм залишив i iх. Довгi роки нiхто про нього i не чув. Вiн як у воду канув…

Ще коли Богдана була дiвчиськом, до них щолiта на кiлька тижнiв приiздив iз мiста молодий викладач унiверситету разом iз дружиною та сином, який мав хворi легенi. Лiкарi радили дитинi вiдпочивати лiтом у горах, iсти суницi, чорницi i дихати на повнi груди смерековим духом. Городяни приiздили саме сюди, бо природа тут виглядала, мов молода цнотлива недоторкана наречена.

Приiжджi почувались як у раю. І не дивно, бо тiльки вiдпочивали… Нiколи не спробували важкоi сiльськоi працi, не бачили i не вiдчули, як тут тоскно бувае восени, коли з неба студеними батогами падають холоднющi i неприемнi затяжнi дощi i на душi стае так само пекельно сумно, як за вiкном. І ця безрадiсна осiння мжа за склом ще бiльше посилюе сердечну тугу за коханим, який поiхав далеко i залишив свою родину. А важкi думки табунами диких коней знову й знову гарцюють у згорьованiй душi i витоптуюсь залишки теплих почуттiв…

Але хiба гостям це треба знати? Вони приiздили сюди, щоб бачити красу величних гiр, дихати чистим повiтрям i насолоджуватися прекрасним життям у цьому мальовничому куточку.

…Мама Богдани готувала гостям смачнi гуцульськi страви, iхнiй малий синочок до несхочу iв гiрський мед, пив свiже сiльське молоко та дзьобав прямо з травички солодкi ягоди. І цi кiлька тижнiв почувався мов у казцi. Так воно i було… І тривало це кiлька рокiв.

Коли Богдана вийшла замiж, мама i тато поставили молодятам новий зруб iз дуба. Нанашко, тобто хрещений тато Богдани, працював у лiсництвi i виписав iм дерево на хату як для своiх: «Хижа мае стояти вiки! Дуб аж дзвенить, такий сухий i гарний!»

Хату складали всiм селом, бо в горах не було пiднiмальних кранiв, i навiть найкращий газда, коли будувався, не мiг обiйтися без допомоги близьких та сусiдiв.

Богдана не раз згадувала тi веселi часи з молодим чоловiком у новiй хатi.

Тодi вона була ще зовсiм дiвчиськом i надiялась прожити довге i щасливе життя у шлюбi. Мрiяла щось змiнити навколо себе…

Вона була одиначкою у своiх батькiв, що було великою рiдкiстю в цих краях. Зростала, як квiтка у хорошому грунтi, вчасно нагодована, гарно вбрана, завжди доглянута. Вчилась, як усi дiти з ii села, у школi-iнтернатi, де потiм навчались i ii дiти.

Учителi радили батькам:

– Вiддайте Данусю в мiсто вчитись, вона здiбна i хороша учениця.