Свої… Чужі…

Марiйка не могла iх охопити одним поглядом, дiтей було багато, бiльше нiж двадцять.

– Дiтки, доброго дня! До вас прийшли гостi, привiтайте iх, поплескайте голосно в долоньки, щоб вони почули. Отак, гарнi дiтки! – директорка говорила до дiтей веселим голосом, нiби сповiщала iх, що наступило якесь виняткове свято.

Для цих малят такi зустрiчi дiйсно були великим святом, бо коли до них приходили чужi тьотi та дядi, то когось вiд них забирали. Це траплялося не так часто, як би iм хотiлось, але дiти пам’ятали, що завжди дорослi приносили для них якiсь подарунки i смачнi цукерки, печиво.

– Я вас залишаю, а ви знайомтесь iз дiтьми, бавтесь. У вас е двi години, бо потiм дiти будуть обiдати i спати. Як буде щось потрiбно, то тут е нянечка, будь ласка, звертайтеся до неi. Я не буду вам заважати i забирати ваш час…

Директорка пiшла, а маленькi люди, хто повзком, хто ледь дибаючи на нiжках, хто бiгом, швидко взяли в коло своiх дорослих гостей. Дiти простягали до них своi ручки, радiсно усмiхались, тицькали в них своiми маленькими пальчиками i питали: «Ти мама? Ти тато?»

Марiйка та Євген не знали, на кого дивитись i кому давати яку iграшку, печиво та цукерки.

Марiя невесело усмiхалась, i через колючу пелену слiз, якi вперто застилали iй очi, не бачила нiчого. Євген так само ледь не плакав. Вiн боляче вiдчув, наскiльки цi маленькi люди голоднi на ласку i батькiвську любов. Така зустрiч iз дитячою бiдою була не з легких!

Старшi дiти дивилися на прибульцiв iз тугою, вони брали з iхнiх рук подарунки, але усмiхалися не так безжурно, як малеча.

За свiй короткий вiк вони встигли побачили велику кiлькiсть дорослих, якi намагалися вибрати собi дитину, а йшли звiдси нi з чим, бо приходили за дешевою гарною живою iграшкою, а не за маленькою людиною, так рано скривдженою жорстокою долею. Часом цi чужi люди були просто слiпi i не бачили в маленькому дитячому тiльцi дорослоi зболеноi душi, яка так гостро вiдчувала несправедливiсть i самотнiсть, потребувала домашнього тепла.

Старшi дiти вразливо переживали моменти знайомств iз недосконалим дорослим свiтом, iм було важче прижитись у новiй родинi, та й усиновлювали iх значно рiдше. Бували такi дикi випадки, що iх повертали у дитячий будинок. Коли про це сумно розповiла директор будинку, то Марii нiби хтось сипонув льоду за комiр. Вона з острахом уявила, що вiдчула ця маленька скривджена людина, яку спочатку ощасливили, а потiм назавжди позбавили права мати батькiв.