Свої… Чужі…

Бо майже нереально, що б таку дитину знову всиновили.

Вiд спiвчуття i болю iй хотiлося нiжно притулити до себе всiх обездолених дiтей. Та вона добре розумiла, що це можливо зробити лише серцем, не вистачить рук, щоб захистити i зiгрiти iх своiм теплом i ласкою.

Марiя сумно усмiхалась i дивилася на маленьких дiток, якi нiчого не розумiли, були веселими милими забавками. Не дивно, що iх брали з бiльшою охотою, бо вони не пам’ятали свого корiння i були в родинi, як рiднi.

Перше знайомство iз притулком для Марii та Євгена морально видалося надзвичайно важким.

– Ми прийдемо наступного тижня. Нам би хотiлось подивитися на дiтей, коли вони спатимуть, а потiм ми допоможемо нянечкам iх одягнути, побудемо з ними пiд час вечерi i пiзнiше трохи пограемось.

– Звичайно, – вiдповiла стримано директорка. – Я знаю, що швидко вибрати когось iз такоi кiлькостi дiтей – дуже важко. Думаю, вам доведеться прийти не один раз… Ми вас чекаемо. Приходьте, будь ласка.

Дорогою додому Марiйка плакала, Євген аж зупинив машину.

– Якщо тобi так важко, то припинiмо цю затiю i залишимо все у спокоi. Дасть нам Бог своiх дiтей, будемо мати, а нi – то нi!

– Геню, ти що! Просто я не можу заспокоiтись, як згадаю iхнi сумнi очi та рученята, що тягнулися за печивом чи цукерками. Скiльки нещасних дiтей! Ще трохи вони побудуть у цих умовах, бiльш схожих на домашнi, а потiм змушенi йти в iнтернати. А там знаеш як? Маленькi в’язницi. Ти думаеш, чого звiдти дiти тiкають або й навiть руки на себе накладають? Господи, прости iхнi душi невинногрiшнi.

Думаеш, роблять це вiд добра? Я хочу взяти дiвчинку, але менi iх усiх шкода, – i вона знову заплакала.

Євген обняв ii лагiдно i в той же час мiцно, нiби вiд когось захищаючи:

– Марiчко, яке ти маеш добре i м’яке серце. Ти будеш чудовою мамою. Ми виберемо собi дiвчинку, i повiр: я нiколи не скривджу нi ii, нi тебе. Будь певною в цьому. А тепер поiхали додому, бо я страшенно голодний, холодний, не обiгрiтий жiночим теплом чоловiк…

Днi промайнули в буденнiй круговертi, i знову наступив момент вiдвiдин дитячого притулку.

Марiя завчасно купила солодощiв, фруктiв i невеличких iграшок. Приiхали, коли дiти уже полягали спати.

Перевзулись у домашне взуття, i чергова вiдвела iх у дитячу спальню. Лiжечка стояли по вiкових групах. Маленькi дiтки спали у спецiальних лiжечках iз високими бильцями, щоб не впали, а старшi – у звичайних лiжках, тiльки невеличких розмiрiв.