Свої… Чужі…

Вони гонорово показували свое верховенство i виставляли на огляд майстерно викладенi на них гiрки жовтих горiшкiв та крученикiв, притрушених цукровою пудрою, апетитних макiвникiв i золотобоких медiвникiв, завиванцiв з усiлякими начинками та десятки iнших тiстечок i смачнющих десертiв, назви яких неможливо було й перелiчити.

Село, в якому проходило це святкове дiйство, було невеликим, i найголовнiше – воно було наскрiзь переплетене тiсними родинними зв’язками.

Тут через подвiр’я проживали Свiтлицький, Верховинець, Гуменний, Украiнець… І знову Свiтлицький, Верховинець, Гуменний, Украiнець… Прiзвища повторювались i повторювались.

Мiсцевiсть була надзвичайно мальовничою. Село зручно вмостилося поряд затишного смерекового узлiсся, що зi сивоi давнини росло бiля пiднiжжя невисокоi гори, яку лагiдно обнiмала рiка. По довгiй i важкiй кам’янiй дорозi рiка геть загубила гiрськi сили i тут, у долинi, потихеньку перекочувала уже заспокоенi води по невеликих камiннях та журливо спiвала свою прадавню пiсню життя.

Не так далеко за сизуватою пеленою проглядались високi гори.

Мiськi жителi могли лише щиро позаздрити селянам, якi вiд народження i до останнього подиху неквапливо ходили по отчих просторах та тiшилися навколишньою красою батькiвськоi землi. Вiд дiда-прадiда вони вперто мережили свое розмiрене спокiйне буття по канвi споконвiчних приписiв i настанов цього чудового краю, в якому iм судилося жити.

Були виваженi, господарнi i дбайливi, докладали всiх зусиль, щоб переробити нескiнченну сiльську роботу: вставали зраненька, ледве на свiт благословляеться, i лягали спати з першими пiвнями.

І лише тепер, коли сусiди потребували iхньоi допомоги, вони змiнили свiй звичний життевий ритм, бо вiддано зберiгали старовиннi звичаi: в останню дорогу своiх землякiв проводили вкупi i святкували також усе разом.

От i на це весiлля зiйшлося ледь не все село. До них приедналися мiськi гостi, уся вулиця вздовж була заставлена невеличкими автобусами i машинами, якi привезли гостей з усiляких усюд. Хлiбосольнi i доброзичливi сусiди вже визначилися мiж собою, хто буде забирати на нiчлiг приiжджих з мiста.

Весiлля справляли на подвiр’i бабунi нареченого. Одружувався ii старший онук – Іванко.