Свої… Чужі…

Тепер же, пiсля вдалоi гучноi забави та щедрих поправин, селяни з гарним гумором i жартами по черзi забирали на своi господи власнi простi пожитки. Жiнки з жартами розбирали посуд, баняки та миски.

Уважна весiльна господиня надiляла кожну сусiдку, в якоi щось позичала, невеликим «приданим» у виглядi пляшки первачку, пампушок, голубцiв, славнозвiсного i незамiнного олiв’е та безлiчi страв, якi залишаються пiсля забави у хлiбосольнiй украiнськiй родинi.

Перед весiллям сусiди, ближнi i далекi, дiлились iз господарями, якi одружували дiтей, усiм, чим могли.

Хто принiс качку, хто курку або iндичку, хто миску яець i плесканку сиру, а потiм гуртом пiд керiвництвом вправноi сiльськоi господинi готували рiзнi страви, якi в iхньому селi називали мелодiйним словом «почаркiв’я». Робили домашнi ковбаси i м’яснi завиванцi, вудили шинку та шпондерок, а нiч перед забавою узагалi була найцiкавiшою: святковою i голосною.

Жiнки крутили маленькi, як пальчики, голубцi, чаклували над грибною пiдливкою, варили весiльний борщ i пекли до нього смачнi часниковi пампушки, готували розмаiтi м’яснi та рибнi страви, наввипередки пропонували новi цiкавi салати.

Але найголовнiше, що при цьому казково-смачному дiйствi нiхто не скиглив i не жалiвся на втому: усi встигали влучно i весело жартувати, спiвати веселих пiсень i розповiдати смiшнi байки та анекдоти. Голосна весiльна господиня аж плакала вiд смiху, одна розповiдь швидко змiнювала iншу:

– Було б добре, як би при розписцi у нареченоi питали, а чи згодна вона щодня збирати по хатi його шкарпетки, а в п’ятницю зустрiчати п’яним у дим серед ночi, вiдпускати на риболовлю з ночiвлею, дивитися з ним футбол, терпiти його друзiв i самостiйно вести все хатне господарство? А в нареченого – а чи згоден вiн вiддавати iй усю зарплату, пам’ятати всi урочистi дати, регулярно дарувати дружинi квiти, любити тещу, не пити, не гуляти? Отак треба питати! А то – «в горi та радостi…» І знову чувся регiт вiд наступноi оповiдi.

Свiжоспеченi рiзнобарвнi пляцки та причепуренi кольоровими стрiчками короваi чекали своеi черги в коморi. Їх нарiзали в самому кiнцi, щоб вони не засихали. Солодощi були справжньою окрасою весiльного столу.

Тонконогi шклянi кльошi яскравовеселкових кольорiв височiли над усiма тарiлками.